Проксіум порошок, 40 мг

діюча речовина: pantoprazole;

1 флакон містить 40 мг пантопразолу (у формі сесквігідрату натрію 46 мг);

допоміжна речовина: динатрію едетат.

Порошок для ін'єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок білого чи майже білого кольору.

Препарат для лікування кислотозалежних захворювань. Інгібітори протонної помпи. Код АТХ А02В С02.

Механізм дії. Пантопразол – заміщений бензімідазол, що інгібує секрецію соляної кислоти в шлунку шляхом специфічної блокади протонних помп парієтальних клітин. Пантопразол трансформується в активну форму в кислотному середовищі парієтальних клітинах, де інгібує фермент H+-K+-АТФазу, тобто блокує кінцевий етап вироблення соляної кислоти в шлунку. Інгібування залежить від дози та інгібує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти. Більшість пацієнтів звільняються від симптомів протягом 2 тижнів. Застосування пантопразолу, як і у випадку з іншими інгібіторами протонної помпи (ІПП) та інгібіторами H2-рецепторів, знижує кислотність у шлунку і, таким чином, збільшує секрецію гастрину пропорційно зменшенню кислотності. Збільшення секреції гастрину є оборотним. Оскільки пантопразол зв'язує фермент дистально щодо клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефект при пероральному та внутрішньовенному застосуванні препарату однаковий.

При застосуванні пантопразолу збільшується рівень гастрину натще. При короткостроковому застосуванні препарату рівень гастрину в більшості випадків не перевищує верхню межу норми. При тривалому лікуванні рівень гастрину здебільшого зростає вдвічі. Однак надмірне його збільшення виникає лише в окремих випадках. Як наслідок, у невеликій кількості випадків при тривалому лікуванні спостерігається слабке або помірне збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин (ECL-клітин) у шлунку (подібно до аденоматоїдної гіперплазії). Однак, згідно з проведеними досі дослідженнями, утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, виявлених в експериментах над тваринами, у людей не спостерігалося.

Виходячи з результатів досліджень на тваринах, не можна виключати вплив тривалого (більше одного року) лікування пантопразолом на ендокринні параметри щитовидної залози.

На фоні лікування антисекреторними лікарськими засобами рівень гастрину у сироватці крові зростає у відповідь на зниження секреції кислоти. Крім того, через зниження кислотності шлунка підвищується рівень хромогранін А (CgA). Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Наявні опубліковані дані свідчать, що застосування ІПП слід припинити протягом періоду від 5 днів до 2 тижнів до вимірювання рівня CgA. Це дозволяє рівню CgA повернутися до діапазону нормальних значень, які можуть бути помилково підвищені після лікування ІПП.

Фармакокінетичні властивості не змінюються після одноразового або повторного застосування лікарського засобу. У діапазоні доз від 10 до 80 мг фармакокінетика пантопразолу в плазмі крові залишається лінійною як при пероральному прийомі, так і при внутрішньовенному введенні.

Розподіл. Зв'язування пантопразолу з білками сироватки становить близько 98%. Об'єм розподілу становить близько 0,15 л/кг.

Біотрансформація. Речовина метаболізується практично лише у печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилювання за допомогою CYP2C19 з наступною сульфатною кон'югацією; інших метаболічних шляхів відноситься окиснення за допомогою CYP3A4.

Висновок. Кінцевий період напіввиведення становить приблизно 1 годину, а кліренс – 0,1 л/год/кг. Було відмічено кілька випадків затримки виведення. В результаті специфічного зв'язування пантопразолу з протонними насосами парієтальних клітин період напіввиведення не корелює з набагато тривалішою тривалістю дії (інгібування секреції кислоти).

Основна частина метаболітів пантопразолу виводиться із сечею (приблизно 80%), інші виводяться з калом. Основним метаболітом як у сироватці, так і в сечі є десметилпантопразол, кон'югований із сульфатом. Період напіввиведення основного метаболіту (приблизно 1,5 години) не набагато перевищує період напіввиведення пантопразолу.

Особливі групи пацієнтів

Повільні метаболізатори. Приблизно 3% європейців мають низьку функціональну активність ферменту CYP2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмі таких осіб метаболізм пантопразолу, ймовірно, головним чином каталізується ферментом CYP3A4. Після прийому однієї дози 40 мг пантопразолу середня площа, обмежена фармакокінетичною кривою «концентрація в плазмі – час» (AUC), була приблизно в 6 разів більше повільних метаболізаторів, ніж у осіб, які мають функціонально активний фермент CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середня пікова концентрація в плазмі зросла приблизно на 60%. Ці результати не впливають на дозування пантопразолу.

Порушення функції нирок. Рекомендацій щодо зниження дози при призначенні пантопразолу пацієнтам з порушеннями функції нирок (у тому числі пацієнтам на діалізі) немає. Як і у здорових людей, період напіввиведення пантопразолу у них короткий. Діалізуються лише дуже невеликі кількості пантопразолу. Незважаючи на те, що у основного метаболіту помірно тривалий період напіввиведення (2-3 години), висновок все одно швидкий, тому кумуляції не відбувається.

Порушення функції печінки. Хоча у пацієнтів з цирозом печінки (класи А та B за Чайлдом – П'ю) період напіввиведення зростає до 7-9 годин, а AUC збільшується в 5-7 разів, максимальна концентрація у сироватці крові (Cmax) збільшується лише незначно – у 1,5 рази в порівнянні з такою у здорових добровольців.

Пацієнти похилого віку. Незначне збільшення AUC та Cmax у літніх добровольців у порівнянні з молодшими добровольцями також не має клінічного значення.

Діти. Після одноразового введення пантопразолу в дозах 0,8 або 1,6 мг/кг дітям віком від 2 до 16 років не було відзначено значущого зв'язку між кліренсом пантопразолу та віком або масою тіла пацієнта. AUC та обсяг розподілу відповідали даним, отриманим у ході досліджень за участю дорослих.

Підвищена чутливість до активної речовини, похідних бензімідазолу та будь-якого компонента препарату.

Лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рН. Внаслідок повного та тривалого інгібування секреції соляної кислоти пантопразол може впливати на абсорбцію препаратів, для яких значення рН шлункового соку є важливим фактором їхньої біодоступності (наприклад, деяких протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол або інших препаратів, таких як ерло).

Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується спільне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їхньої біодоступності (див. розділ «Особливості застосування»).

Якщо спільного застосування інгібіторів протеази ВІЛ з ІПП не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад, вірусного навантаження). Не слід перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг. Може виникнути потреба у корекції дози інгібіторів протеази ВІЛ.

Кумаринові антикоагулянти (фенпрокумон та варфарин)

Спільне застосування пантопразолу з варфарином або фенпрокумоном не впливало на фармакокінетику варфарину, фенпрокумону або міжнародний нормалізований індекс (МНІ). Однак повідомлялося про підвищення МНІ та продовження протромбінового часу у пацієнтів, які спільно застосовували ІПП та варфарин або фенпрокумон. Підвищення МНІ та продовження протромбінового часу може призвести до розвитку патологічної кровотечі і навіть до смерті. У разі сумісного застосування необхідно проводити моніторинг МНІ та протромбінового часу.

Метотрексат. Повідомлялося, що одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад, 300 мг) та ІПП збільшує рівень метотрексату у крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які застосовують високі дози метотрексату, наприклад, хворим на рак або псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.

Інші взаємодії. Пантопразол значною мірою метаболізується у печінці через систему ферментів цитохрому Р450. Основний шлях метаболізму – деметилювання за допомогою CYP2С19 та інших метаболічних шляхів, включаючи окиснення ферментом CYP3А4. Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів, таких як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін та пероральні контрацептиви, що містять левоноргестрел та етинілестрадіол, не виявили клінічно значимих взаємодій.

Не можна виключати взаємодію пантопразолу з іншими препаратами, що метаболізуються через цю ж ферментну систему.

Результати низки досліджень щодо можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, що метаболізуються за допомогою CYP1A2 (наприклад, кофеїн, теофілін), CYP2С9 (наприклад, піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP2D6 (наприклад, метопроло (наприклад, метопроло) , не впливає на р-глікопротеїн, що асоціюється з всмоктуванням дигоксину.

Не виявлено взаємодії з одночасно призначеними антацидами.

Були проведені дослідження щодо вивчення взаємодії пантопразолу з одночасно призначеними певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін). Клінічно значимих взаємодій між цими препаратами виявлено.

Лікарські засоби, що інгібують або індукують CYP2C19. Інгібітори CYP2C19, такі як флувоксамін, можуть збільшувати системний вплив пантопразолу. Слід розглянути необхідність зниження дози препарату для пацієнтів, які отримують тривалу терапію пантопразолом у високих дозах, та для пацієнтів з порушенням функції печінки. Індуктори ферментів, що впливають на CYP2C19 та CYP3A4, такі як рифампіцин та звичайний звіробій (Hypericum perforatum), можуть знижувати плазмові концентрації ІПП, які метаболізуються через ці ферментні системи.

Злоякісні новоутворення шлунка. Симптоматична відповідь на застосування пантопразолу може маскувати симптоми злоякісних новоутворень шлунка та відкладати їх діагностику. За наявності тривожних симптомів (наприклад, при суттєвій втраті маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, блювання з кров'ю, анемії, мелени), а також при підозрі чи наявності виразки шлунка слід виключити наявність злоякісного процесу.

Якщо симптоми зберігаються при адекватному лікуванні, необхідно провести додаткове обстеження.

Порушення функції печінки. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки необхідно регулярно контролювати рівень печінкових ферментів. При підвищенні рівня печінкових ферментів лікування препаратом необхідно припинити (див. «Спосіб застосування та дози»).

Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується спільне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їхньої біодоступності (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Інфекції шлунково-кишкового тракту, спричинені бактеріями. Лікування препаратом Проксіум може незначною мірою підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями, як Salmonella та Campylobacter або C. Difficile.

Натрію. Препарат містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) у флаконі, тобто, по суті, є безнатрієвим препаратом.

Гіпомагніємія. C спостерігалися випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як пантопразол протягом не менше трьох місяців, і в більшості випадків протягом року. Можуть виникнути і спочатку непомітно розвиватися такі серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. У разі гіпомагніємії у більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію та припинення прийому ІПП.

Пацієнтам, які потребують тривалої терапії, або пацієнтам, які приймають ІПП одночасно з дигоксином або препаратами, які можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, діуретики), слід визначати рівень магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час лікування.

Переломи кісток. Тривале лікування (більше 1 року) високими дозами ІПП може помірно збільшити ризик перелому стегна, зап'ястя та хребта, переважно у людей похилого віку або за наявності інших факторів ризику.

Спостережні дослідження свідчать, що застосування ІПП може збільшити загальний ризик переломів на 10-40%. Деякі з них можуть бути зумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та споживати достатню кількість вітаміну D та кальцію.

Підгострий шкірний червоний вовчак. Застосування ІПП пов'язують з дуже рідкісними випадками розвитку підгострого кожного червоного вовчаку. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, які зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування препарату Проксіум. Виникнення підгострого кожного червоного вовчака у пацієнтів під час попередньої терапії ІПП може підвищити ризик її розвитку при застосуванні інших ІПП.

Вплив на результати лабораторних досліджень

Підвищений рівень (CgA) може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, лікування препаратом Проксіум слід тимчасово припинити принаймні за 5 днів до оцінки рівня CgA (див. розділ «Фармакодинаміка»). Якщо рівні CgA та гастрину не повернулися до діапазону нормальних значень після вихідного вимірювання, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни лікування ІПП.

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто майже вільний від натрію.

Пантопразол не впливає або дуже незначно впливає на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Необхідно брати до уваги можливий розвиток побічних реакцій, таких як запаморочення та розлади зору (див. «Побічні реакції»). У таких випадках не слід керувати автотранспортом чи працювати з іншими механізмами.

Вагітність. Наявні дані щодо застосування препарату Проксіум® вагітним жінкам (приблизно 300–1000 повідомлень про результати вагітності) вказують на відсутність ембріональної або фето/неонатальної токсичності препарату. У процесі досліджень тварин спостерігалася репродуктивна токсичність. Як запобіжний захід слід уникати застосування препарату Проксіум® вагітним жінкам.

Годування груддю. Дослідження на тваринах показали екскрецію пантопразолу в грудне молоко. Недостатньо даних про екскрецію пантопразолу в грудне молоко людини, проте про таку екскрецію повідомлялося. Не можна виключати ризик для новонароджених/немовлят. Рішення про припинення годування груддю або припинення/утримання від лікування препаратом Проксіум® слід приймати з урахуванням користі від годування груддю для дитини та користі від лікування препаратом Проксіум® для жінки.

фертильність. Пантопразол не порушував фертильності у дослідженнях на тваринах.

Препарат застосовують за призначенням лікаря та під належним контролем.

Внутрішньовенне застосування препарату рекомендується лише за неможливості перорального застосування. Є дані про тривалість внутрішньовенного лікування до 7 днів. Тому, як тільки стає можливим пероральне застосування пантопразолу, здійснюється перехід від внутрішньовенного введення Проксіум до перорального застосування пантопразолу в дозі 40 мг.

Рефлюкс-езофагіт, виразка дванадцятипалої кишки, виразка шлунка.

Рекомендована доза становить 40 мг пантопразолу (1 флакон) на добу внутрішньовенно.

Лікування синдрому Золлінгера Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станів.

Для тривалого лікування синдрому Золлінгера Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станів рекомендована початкова доза препарату Проксіум становить 80 мг на добу. При необхідності дозу можна титрувати, збільшуючи чи зменшуючи залежно від показників секреції кислоти у шлунку. Дози, що перевищують 80 мг на добу, слід розділити на два введення. Можливе тимчасове збільшення дози пантопразолу до 160 мг, але тривалість застосування повинна обмежуватися тільки періодом, необхідним для адекватного контролю секреції кислоти.

У випадку, якщо потрібне швидке зменшення кислотності, для більшості пацієнтів достатньо початкової дози 2х80 мг для досягнення бажаного рівня (<10 мекв/год) протягом 1 години.

Підготовка до застосування

Порошок розчиняють у 10 мл 0,9% розчину хлориду натрію, що додається у флакон. Розчин можна вводити безпосередньо або після змішування зі 100 мл 0,9% розчину натрію хлориду або 5% розчину глюкози в пластикових або скляних флаконах.

Після розведення хімічна та фізична стабільність препарату зберігається протягом 12 годин при температурі 25 °C. З мікробіологічної точки зору розведений препарат необхідно використовувати негайно.

Проксіум не можна готувати або змішувати з іншими розчинниками, крім зазначених вище.

Внутрішньовенне введення препарату слід проводити протягом 2-15 хв.

Флакон призначений лише для одноразового використання. Залишки препарату або препарат, фізико-хімічні властивості якого змінилися (зокрема, змінився колір, з'явився осад), необхідно утилізувати відповідно до вимог місцевого законодавства.

Розведений розчин повинен мати прозорий жовтуватий колір.

Печінкова недостатність. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг (½ флакону препарату Проксіум, порошок 40 мг) (див. «Особливості застосування»).

Ниркова недостатність. Пацієнти з порушеннями функції нирок не потребують коригування дози.

Пацієнти похилого віку не потребують коригування дози.

Проксиум®, порошок для розчину для ін'єкцій, не рекомендується застосовувати дітям (до 18 років), оскільки дані щодо безпеки та ефективності застосування препарату для цієї вікової категорії обмежені. Наявні дані описані в розділі «Фармакокінетика», проте рекомендації з дозування не можуть бути надані.

Симптоми передозування невідомі.

Дози до 240 мг, внутрішньовенно введені протягом 2 хвилин, добре переносилися. Оскільки пантопразол екстенсивно зв'язується з білками, він не відноситься до препаратів, які легко виведені за допомогою діалізу.

При передозуванні з появою клінічних ознак інтоксикації застосовують симптоматичну та підтримуючу терапію. Рекомендацій щодо специфічної терапії немає.

Виникнення побічних реакцій можливе приблизно у 5% пацієнтів. Найчастіша побічна реакція – тромбофлебіт у місці введення. Діарея та головний біль виникали приблизно у 1% пацієнтів.

Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями:

дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 та < 1/10), рідко (≥ 1/1000 та < 1/100), рідко (≥ 1/10000 та < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (частота не визначена за наявними даними).

Для всіх побічних реакцій, про які повідомлялося під час постмаркетингового періоду, неможливо визначити частоту, тому вони вказуються із зазначенням «частота невідома».

У межах кожної категорії частоти побічні реакції вказані в порядку зменшення серйозності.

З боку крові та лімфатичної системи

Рідко агранулоцитоз.

Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.

З боку імунної системи

Рідко реакція гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).

Метаболізм та порушення обміну речовин

Рідко гіперліпідемія та підвищення рівня ліпідів (тригліцериди, холестирол), зміни маси тіла.

Частота невідома: гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»), гіпокальціємія1, гіпокаліємія.

Психічні розлади

Нечасто: розлади сну.

Рідко: депресія (зокрема загострення).

Дуже рідко дезорієнтація (у тому числі загострення).

Частота невідома: галюцинація, сплутаність свідомості.

З боку нервової системи

Нечасто: головний біль, запаморочення.

Рідко: розлад смаку.

Частота невідома: парестезія.

З боку органів зору

Рідко: порушення зору/затуманювання зору.

З боку травного тракту

Часто: поліпи із фундальних залоз (доброякісні).

Нечасто: діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, біль у животі і дискомфорт.

Частота невідома: мікроскопічний коліт.

З боку гепатобіліарної системи

Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, g-ГТ).

Рідко: підвищення рівня білірубіну.

Частота невідома: ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.

З боку шкіри та підшкірних тканин

Нечасто: висипання на шкірі, екзантема, свербіж.

Рідко: кропив'янка, ангіоневротичний набряк.

Частота невідома: синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, фоточутливість, підгострий шкірний червоний вовчак (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини.

Нечасто: переломи стегна, зап'ястя, хребта (див. розділ «Особливості застосування»).

Рідко: Артралгія, міалгія.

Частота невідома: спазм м'язів2.

З боку нирок та сечовидільної системи

Частота невідома: інтерстиціальний нефрит (можливий розвиток ниркової недостатності).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз

Рідко: гінекомастія.

Загальні розлади

Часто тромбофлебіт у місці введення.

Нечасто: астенія, втома, нездужання.

Рідко: підвищення температури тіла, периферичні набряки.



1 - Гіпокальціємія одночасно з гіпомагніємією.

2 – Спазм м'язів внаслідок порушення балансу електролітів.

2 роки.

После разбавления срок годности готового раствора составляет 12 часов.

Зберігати в оригінальній упаковці за температури не вище 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 1 флакону у картонній пачці.

По рецепту.

Лабораторіос Нормон С.А.

Ронда де Вальдекаррісо, 6, Трес Кантос, 28760 Мадрид, Іспанія.

Інструкцію лікарського засобу взято з офіційного джерела — Державного реєстру лікарських засобів України.