Омепразол-Тева капсули по 40 мг, 30 шт.

діюча речовина: омепразол;

1 капсула містить омепразолу 40 мг у складі гастрорезистентних капсул;

допоміжні речовини: цукор сферичний, повідон, натрію лаурилсульфат, натрію крохмальгліколят (тип А), натрію фосфат, гіпромелоза, триетилцитрат, метакрилатний сополімер (тип А), натрію гідроксид, титану діоксид (Е 171), тальк, еритрозин (Е 127), індигокармін (Е 132), титану діоксид (Е 171), вода очищена, желатин, хіноліновий жовтий (Е 104);

склад чорнила: шелак, етанол безводний, спирт ізопропіловий, пропіленгліколь, спирт бутиловий, повідон, натрію гідроксид, титану діоксид (Е 171).

Капсули гастрорезистентні тверді.

Основні фізико-хімічні властивості: синьо-помаранчеві капсули №0 зі штампом «О» на кришечці і «40» на корпусі, що містять мікрогранули біло-бежевого кольору.

Засоби для лікування пептичної виразки і гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи. Код АТХ А02В С01.

Застосування дорослим

• Лікування виразок дванадцятипалої кишки
• Профілактика рецидиву виразок дванадцятипалої кишки
• Лікування доброякісних виразок шлунка
• Профілактика рецидиву доброякісних виразок шлунка
• Ерадикація H.pylori у комбінації з відповідними антибіотиками при пептичній виразці
• Лікування виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційованих із прийомом НПЗЗ
• Профілактика виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційованих із прийомом НПЗЗ, у пацієнтів, які належать до групи ризику
• Лікування рефлюкс-езофагіту
• Довготривала підтримувальна терапія пацієнтів із гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ)
• Лікування симптомів гастроезофагеальної рефлюксної хвороби
• Лікування синдрому Золлінгера–Еллісона.

Застосування дітям

Діти віком від 1 року та з масою тіла ≥ 10 кг

• Лікування рефлюкс-езофагіту
• Симптоматичне лікування печії та кислотної регургітації при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі

Діти віком від 4 років

• У комбінації з антибіотиками для лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої H.pylori.

Підвищена чутливість до омепразолу, заміщених бензимідазолів або до інших компонентів лікарського засобу. Омепразол, як і інші інгібітори протонної помпи, не слід застосовувати одночасно з нелфінавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Якщо наявні такі тривожні симптоми як значна ненавмисна втрата маси тіла, безперервне блювання, дисфагія, блювання кров’ю або мелена, якщо є підозра чи наявність виразки, необхідно виключити наявність злоякісного утворення, оскільки прийом лікарського засобу може маскувати його симптоми та затримувати встановлення правильного діагнозу. 

Одночасне застосування атазанавіру з ІПП не рекомендується. Якщо комбінації атазанавіру з ІПП не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад вірусне навантаження) у поєднанні зі збільшенням дози атазанавіру до 400 мг на 100 мг ритонавіру; доза омепразолу не повинна перевищувати 20 мг.

Знижена секреція кислоти у шлунку, що може бути результатом дії ІПП або інших кислото-інгібуючих агентів, призводить до підвищення кількості бактерій, присутніх у шлунково-кишковому тракті, що, у свою чергу, призводить до незначного збільшення ризику розвитку кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями як Salmonella і Campylobacter, а у госпіталізованих пацієнтів, можливо, спричиненої Clostridium difficile.

Омепразол є інгібітором CYP2С19. На початку чи у кінці лікування омепразолом необхідно приймати до уваги потенційну можливість взаємодії із засобами, що метаболізуються CYP2С19, наприклад із клопідогрелем. Клінічна значущість цієї взаємодії залишається незрозумілою. Як запобіжний захід необхідно уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелю.

Під час лікування антисекреторними препаратами концентрація гастрину у плазмі крові збільшується у результаті зниження секреції соляної кислоти. Внаслідок зниження секреції соляної кислоти збільшується рівень хромограніну А (CgA). Збільшення концентрації CgA може впливати на результати досліджень для виявлення нейроендокринних пухлин. Для запобігання такого впливу необхідно припинити прийом інгібітора протонної помпи за 5 днів до проведення визначення рівня CgA. Якщо рівні CgA і гастрину не повернулися в діапазон еталонних значень після початкових вимірювань, вимірювання цих показників слід повторити через 14 днів після припинення лікування інгібітором протонної помпи.

Омепразол, як і інші кислото-інгібуючі речовини, може знижувати поглинання вітаміну В12 (ціанокобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це необхідно враховувати при лікуванні пацієнтів із дефіцитом вітаміну В12 або з ризиком зниження поглинання вітаміну В12 під час довготривалої терапії. В окремих випадках може бути доцільним проведення контролю рівня вітаміну В12 у плазмі крові.

Застосування інгібіторів протонної помпи, особливо у високих дозах та упродовж тривалого часу (> 1 року), може незначно підвищувати ризик переломів стегна, зап’ястя та хребта, в основному у пацієнтів літнього віку або у разі інших наявних факторів ризику. Спостережні дослідження припускають, що ІПП можуть підвищувати ризик переломів загалом на 10–40 %. У деяких випадках це пов’язано з наявністю у пацієнта інших факторів ризику. Пацієнтів з ризиком остеопорозу слід забезпечувати належним лікуванням та адекватним вживанням вітаміну D і кальцію.

У пацієнтів, які приймають ІПП, включаючи омепразол, упродовж щонайменше 3 місяців може виникнути тяжка гіпомагніємія (у більшості випадків гіпомагніємії пацієнти застосовували лікарський засіб впродовж 1 року). Гіпомагніємію можна запідозрити за такими серйозними проявами як втомлюваність, м’язові спазми, судоми, делірій, запаморочення, шлуночкова аритмія. Однак слід мати на увазі, що у деяких випадках прояви можуть бути замасковані, що перешкоджає вчасному розпізнаванню такого ускладнення. У більшості пацієнтів прояви гіпомагніємії зникають і стан нормалізується після застосування препаратів магнію та відміни інгібіторів протонної помпи. 

У пацієнтів, які потребують тривалого застосування ІПП та супутньо застосовують дигоксин або інші лікарські засоби, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад діуретики), слід перевіряти рівень магнію до початку лікування та періодично - під час лікування.

Застосування ІПП іноді може бути асоційовано з появою підгострого шкірного червоного вовчаку (ПШЧВ). При появі шкірних проявів, особливо на ділянках, які піддавалися впливу сонячного випромінювання та супроводжуються артралгією, слід негайно звернутися до лікаря та розглянути можливість припинення застосування омепразолу. Наявність випадків ПШЧВ в анамнезі, який розвивався після застосування ІПП, може підвищувати ризик появи підгострого ПШЧВ при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи.

У деяких випадках лікування хронічних захворювань у дітей може потребувати більш тривалого застосування лікарського засобу, хоча це не рекомендовано.

Під час довготривалої терапії, а особливо у випадках, коли термін лікування перевищує 1 рік, пацієнти повинні знаходитися під регулярним медичним контролем.

Якщо у пацієнта встановлена непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб. 

Пацієнтам з такими рідкісними спадковими захворюваннями як непереносимість фруктози, мальабсорбція глюкози-галактози або недостатність сахарази-ізомальтази не слід приймати цей засіб.

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

Малоймовірно, що лікарський засіб впливає на здатність керувати транспортними засобами або працювати з механізмами. Можуть спостерігатися такі небажані реакції на застосування препарату як запаморочення і порушення зору. Якщо такі розлади спостерігаються, пацієнтам не слід керувати транспортними засобами або працювати з механізмами.

Вагітність. Результати трьох епідеміологічних досліджень (більше 1000 вагітних жінок, пологи яких пройшли успішно) не виявили негативної дії омепразолу на перебіг вагітності та/або на здоров’я плода/новонародженої дитини. Лікарський засіб можна застосовувати у період вагітності тільки тоді, коли, на думку лікаря, очікувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода.

Годування груддю. Невелика кількість омепразолу проникає у грудне молоко та дезактивується кислотою у шлунку немовляти, тому його вплив на організм немовляти при застосуванні у терапевтичних дозах є малоймовірним. Таким чином рішення щодо доцільності застосування омепразолу у період годування груддю слід приймати з урахуванням співвідношення ризик/користь.

Репродуктивна функція. Пероральне застосування рацемічної суміші омепразолу у дослідженнях на тваринах не впливало на репродуктивну функцію.

• Омепразолу 20 мг + кларитроміцину 500 мг + амоксициліну 1000 мг 2 рази/добу протягом 1 тижня, або
• Омепразолу 20 мг + кларитроміцину 250 мг (при необхідності 500 мг) + метронідазолу 400 мг (при необхідності 500 мг, або тинідазолу 500 мг) 2 рази/добу протягом 1 тижня, або
• Омепразолу 40 мг 1 раз/добу + амоксициліну 500 мг + метронідазолу 400 мг (при необхідності 500 мг або тинідазолу 500 мг) 3 рази/добу протягом 1 тижня.

Лікарський засіб застосовувати дітям віком від 1 року та масою тіла понад 10 кг за призначенням лікаря для лікування рефлюкс-езофагіту, симптоматичного лікування печії та кислотної регургітації при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі та дітям віком від 4 років для лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої H. pylori, під контролем лікаря.

Були описані поодинокі випадки передозування. З літературних джерел відомо про разову дозу 560 мг омепразолу, також наявні дані про досягнення разової пероральної дози до 2400 мг омепразолу, тобто у 120 разів вище, ніж звичайна рекомендована доза.

Передозування відбувається при істотному перевищенні рекомендованої разової дози та супроводжується наступними симптомами: нудота, блювання, запаморочення, абдомінальний біль, головний біль, діарея. Поодинокі випадки передозування супроводжувалися апатією, депресією і сплутаністю свідомості. Але всі вказані симптоми мають скороминучий характер, про серйозні наслідки не повідомляли. 

Швидкість виведення лікарського засобу з організму залишається незмінною при підвищенні дози, тому потреби у спеціальному лікуванні при передозуванні немає. 

Специфічного антидоту немає. Значна частина омепразолу зв’язується з білками плазми крові, тому гемодіаліз неефективний. Рекомендоване симптоматичне лікування.

Найчастішими побічними реакціями (у 1–10 % пацієнтів) є головний біль, абдомінальний біль, запор, діарея, метеоризм та нудота/блювання. Про нижченаведені побічні реакції повідомляли під час проведення клінічних випробувань омепразолу або постмаркетингового застосування. Побічні реакції, класифіковані у наступні групи відповідно до їх впливу на органи або системи органів.

З боку системи крові та лімфатичної системи: тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз і панцитопенія.

З боку імунної системи: реакції підвищеної чутливості, зокрема гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілактична реакція/шок.

З боку метаболізму та харчування: гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіпомагніємія, що може спричинити гіпокаліємію; тяжка гіпомагніємія, що може призвести до гіпокальціємії.

З боку психіки: безсоння, тривожність, сплутаність свідомості, депресія, агресія, галюцинації.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, парестезії, сонливість, порушення відчуття смаку.

З боку органів зору: нечіткість зору.

З боку органів слуху та рівноваги: вертиго.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: бронхоспазм.

З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, запор, біль у ділянці живота, нудота/блювання, метеоризм, поліпи із фундальних залоз (доброякісні), сухість у роті, стоматит, кандидоз шлунково-кишкового тракту, мікроскопічний коліт.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня печінкових ферментів, гепатит з/без жовтяниці, печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів з існуючим захворюванням печінки. 

З боку шкіри та підшкірної тканини: дерматит, свербіж, висипання, кропив’янка, алопеція, підвищення чутливості до світла (фоточутливість), мультиформна еритема, синдром Стівенса–Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (ТЕН), підгострий шкірний червоний вовчак.

З боку кістково-м’язової системи: перелом стегна, зап’ястя або хребта, артралгія, міалгія, м’язова слабкість.

З боку нирок та сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит.

З боку репродуктивної системи: гінекомастія.

Загальні порушення: нездужання, периферичні набряки, підвищена пітливість, підвищення температури тіла.

Діти

Безпечність омепразолу визначали для 310 дітей віком від 0 до 16 років із кислотозалежними захворюваннями. Існують обмежені дані про довгострокові вивчення безпеки застосування препарату у 46 дітей, які отримували підтримуючу терапію омепразолом у процесі лікування тяжкого ерозійного езофагіту протягом 749 днів. Профіль побічних реакцій схожий з профілем у дорослих при короткочасному та довготривалому лікуванні. Немає жодних довготривалих даних про вплив лікування омепразолом на статеве дозрівання та ріст.

2 роки.

Зберігати при температурі не вище 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 10 капсул у блістері; по 3 блістери в коробці.

За рецептом.

 Teва Фарма С.Л.У.

Полігоно Індастріал Мальпіка c/C № 4, 50016, Сарагоса, Іспанія.