Нейриспін у таблетках по 2 мг, 20 шт.

речовина, що діє: risperidone;

1 таблетка містить рисперидон 2 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелозу, крохмаль картопляний, повідон, поліетиленгліколь 4000, натрію лаурилсульфат, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, титану діоксид (Е); кандурин (срібний блиск), що містить алюмосилікат калію, діоксид титану (E 171); барвник: для таблеток 2 мг – жовтий захід FCF (Е 110); для таблеток 4 мг - "Сепісперс сухий жовтий R", що містить метилгідроксипропілцелюлозу, мікрокристалічну целюлозу, рибофлавін (Е 101), і "Сепісперс сухий блакитний I", що містить метилгідроксипропілцелюлозу, мікрокристалічну целюлозу, інді3.

Таблетки, покриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки покриті плівковою оболонкою: таблетки по 1 мг – білого кольору з перламутровим відтінком; таблетки по 2 мг – жовтувато-жовтогарячого кольору з перламутровим відтінком; таблетки по 4 мг – світло-зеленого кольору з перламутровим відтінком.

Антипсихотичні засоби. Код ATХ N05A Х08.

Рисперидон є селективним моноамінергічний антагоністом. Він має велику спорідненість як із серотонінергічними рецепторами 5-НТ2, так і з дофамінергічними рецепторами D2. Рисперидон також зв'язується з α1-адренергічними рецепторами та (з меншою спорідненістю) з Н1-гістамінергічними та α2-адренергічними рецепторами. Рисперидон не має спорідненості з холінергічними рецепторами. Хоча рисперидон є потужним антагоністом D2-рецепторів, завдяки чому він зменшує вираженість продуктивної симптоматики шизофренії, цей препарат рідше викликає пригнічення рухової активності та каталепсію, ніж класичні нейролептики. Збалансований центральний антагонізм щодо серотоніну та дофаміну може знижувати частоту появи екстрапірамідних побічних ефектів та розширювати терапевтичну активність щодо негативних та афективних симптомів шизофренії.

Після перорального прийому рисперидон повністю абсорбується та досягає пікових концентрацій у плазмі в межах 1–2 годин, у пацієнтів похилого віку – в межах 2–3 годин. Абсолютна біодоступність після перорального застосування рисперидону становить 70% (CV=25%). Відносна біодоступність після перорального застосування рисперидону у таблетках становить 94% (CV=10%). Їжа не впливає на абсорбцію, тому рисперидон можна призначати незалежно від їди. Абсолютна біодоступність становить 66% у швидких метаболізаторів та 82% у повільних. Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об'єм розподілу становить 1-2 л/кг. У плазмі рисперидон зв'язується з альбуміном та кислим α1-глікопротеїном. Рисперидон на 90% зв'язується з білками плазми, 9-гідроксирисперидон – на 77%. Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирисперидону досягається протягом 4-5 діб. Рисперидон метаболізується цитохромом CYP2D6 до 9-гідроксирисперидону, який має аналогічну рисперидону фармакологічну дію. Рисперидон та 9-гідроксирисперидон утворюють активну антипсихотичну фракцію. Цитохром CYP2D6 піддається генетичному поліморфізму. У швидких метаболізаторів CYP2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9-гідроксирисперидон, тоді як у повільних метаболізаторів рисперидон перетворюється набагато повільніше. Хоча у швидких метаболізаторів концентрації рисперидону та 9-гідроксирисперидону нижчі, ніж у повільних метаболізаторів, фармакокінетика рисперидону та 9-гідроксирисперидону в комбінації (тобто активної антипсихотичної фракції) після застосування разової та багаторазових доз 2 Іншим шляхом мета. Рисперидон у клінічно значущих концентраціях значно не пригнічує метаболізм лікарських засобів, що метаболізуються ізоферментами цитохрому Р450, включаючи CYP1A2, CYP2A6, CYP2C8/9/10, CYP2D6, CYP2E1, CYP3A4 та CY. Через тиждень після застосування препарату 70% дози виводиться із сечею, 14% – з калом. Концентрація рисперидону та 9-гідроксирисперидону в сечі дорівнює 35-45% прийнятої дози. Іншу частину становлять неактивні метаболіти. Після перорального прийому у хворих на психозу період напіввиведення (Т½) становить приблизно 3 години. Т½ 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції досягає 24 годин, а у пацієнтів похилого віку – 34 години. Концентрації рисперидону в плазмі пропорційні дозі препарату (у межах терапевтичних доз).

Пацієнти похилого віку та пацієнти з порушенням функції нирок, печінки. Після одноразового прийому препарату у пацієнтів похилого віку та пацієнтів з нирковою недостатністю спостерігався вищий рівень концентрації у плазмі (AUC та Сmax у 2–2,5 рази вище) та зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції на 30% у пацієнтів похилого віку та на 60% у пацієнтів із нирковою недостатністю. У пацієнтів з порушеннями функції печінки спостерігався менший рівень зв'язування рисперидону з білками плазми. У пацієнтів із печінковою недостатністю спостерігалися нормальні рівні концентрації рисперидону у плазмі, але середнє значення вільної фракції рисперидону у плазмі було збільшено на 35%.

Діти. Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей подібна до такої у дорослих.

Підлога, расова приналежність та куріння. Не виявлено видимого впливу статі, віку чи звички курити на фармакокінетику рисперидону чи активної антипсихотичної фракції.

Гіперчутливість до активного компонента або до будь-якої допоміжної речовини лікарського засобу. Деменція та симптоми захворювання Паркінсона (ригідність, брадикінезія та паркінсонічні порушення постави). Деменція та підозра на деменцію з тільцями Леві (крім симптомів деменції щонайменше два з таких симптомів: паркінсонізм, візуальні галюцинації, хиткість ходи).

Розпад рисперидону до 9-гідроксирисперидону може пригнічуватися фенотіазинами, трициклічними антидепресантами та деякими β-блокаторами, які зв'язуються з CYP2D6. Таке пригнічення може призвести до збільшення концентрації рисперидону та зменшення концентрації активного метаболіту 9-гідроксирисперидону у плазмі. Амітриптилін не пригнічує розпад рисперидону до 9-гідроксирисперидону.

Рисперидон – слабкий інгібітор CYP2D6. Не очікується, що препарат суттєво пригнічуватиме виведення лікарських засобів, що метаболізуються цими ферментами.

При одночасному застосуванні лікарських засобів, які є індукторами ферментів, метаболізм рисперидону може збільшуватись. Карбамазепін або інші індуктори ферментів CYP3A4, такі як рифампіцин, фенітоїн та фенобарбітал, знижують концентрацію активної антипсихотичної фракції у плазмі крові. При відміні або відновленні прийому карбамазепіну або інших індукторів ферментів CYP3A4 слід заново оцінити дозування, при необхідності відкоригувати. У поодиноких випадках при одночасному застосуванні карбамазепіну та рисперидону спостерігалися токсичні сироваткові концентрації карбамазепіну.

Препарат може проявляти антагоністичні ефекти до леводопи та інших антагоністів допаміну. Якщо таке поєднання вважається за необхідне, особливо в термінальній стадії хвороби Паркінсона, слід призначати найменші ефективні дози кожного з препаратів.

Фенотіазини, трициклічні антидепресанти та деякі β-блокатори можуть підвищувати концентрацію рисперидону в плазмі, але не концентрацію антипсихотичної фракції. Циметидин у дозі 400 мг двічі на добу та ранітидин 150 мг двічі на добу збільшували AUC активної антипсихотичної фракції (рисперидону та 9-гідроксирисперидону) на 8% та 20% відповідно, хоча це не має клінічного значення.

Флуоксетин (20 мг на добу) та пароксетин (20 мг на добу) збільшують концентрацію рисперидону в плазмі крові у 2,5–2,8 та 3–9 разів відповідно. Флуоксетин не впливає на концентрацію 9-гідроксирисперидону у плазмі крові. Пароксетин у середньому знижує концентрацію 9-гідроксирисперидону у плазмі крові на 13%. Загалом концентрація активної антипсихотичної фракції збільшується на 50% при одночасному застосуванні флуоксетину та пароксетину. Якщо під час терапії призначається або припиняється лікування флуоксетином та пароксетином, лікарю слід переглянути дозу. Вплив скасування лікування флуоксетином та пароксетином на фармакокінетику рисперидону або 9-гідроксирисперидону не досліджувався.

Еритроміцин (інгібітор CYP3A4) не впливає на фармакокінетику рисперидону та активну антипсихотичну фракцію.

Випадки клінічно значущої артеріальної гіпотензії спостерігалися при одночасному застосуванні рисперидону та антигіпертензивних засобів.

Слід бути обережним при призначенні рисперидону з лікарськими засобами, що подовжують інтервал QT, наприклад з антиаритмічними препаратами класу Iа (хінідином, прокаїнамідом), антиаритмічними препаратами класу III (аміодароном, соталолом), антицикліти антицикліти (хініном , мефлохіном) та з препаратами, що викликають електролітний дисбаланс (гіпокаліємію, гіпомагнезіємію), брадикардію, або засобами, що пригнічують печінковий метаболізм рисперидону.

Інгібітори холінестерази галантамін та донезепіл не мають клінічно значущих ефектів на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.

Фармакокінетичні показники літію значно не змінюються, якщо застосовуваний одночасно нейролептик замінюється рисперидоном у дозі 3 мг 2 рази на добу. Сумісність рисперидону з літієм не досліджувалась. При одночасному застосуванні нейролептиків та літію спостерігалися випадки енцефалопатії, екстрапірамідних розладів та злоякісного нейролептичного синдрому. Під час клінічних досліджень часто повідомлялося про випадки екстрапірамідних розладів та гіперкінезії при застосуванні літію з нейролептиками, ніж окремо літію.

Препарат не чинив клінічно значущих ефектів на фармакокінетику вальпроату та дигоксину.

Топірамат значно знижує біодоступність рисперидону, але майже знижує біодоступність активної антипсихотичної фракції. Тому малоймовірно, що така взаємодія клінічно важлива.

Клоназепам, габапентин, ламотриджин, метилфенідат: через фармакокінетику рисперидону та зазначених діючих речовин взаємодії між ними не очікується, хоча відповідних досліджень не проводилося.

Ризики застосування препарату одночасно з іншими лікарськими засобами не вивчалися систематично. Теоретично можливі взаємодії з усіма активними речовинами, які впливають на центральну нервову систему. Слід бути обережними при призначенні рисперидону одночасно з іншими лікарськими засобами.

Щодо підвищеної смертності при одночасному застосуванні з фуросемідом у пацієнтів похилого віку з деменцією див. розділ «Особливості застосування».

Рисперидон слід обережно застосовувати в комбінації з іншими субстанціями центральної дії, у тому числі з алкоголем, опіатами, антигістамінними засобами та бензодіазепінами через підвищений ризик седації.

Верапаміл, інгібітор СYР3А4 та Р-глікопротеїну підвищує концентрацію рисперидону в плазмі крові.

Одночасне застосування перорального рисперидону з паліперидоном не рекомендується, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону та їх комбінація може посилити вплив активної антипсихотичної фракції.

Серед пацієнтів похилого віку з деменцією, які лікували атипові антипсихотичні лікарські засоби, спостерігався підвищений рівень летальності порівняно з пацієнтами, яким такі препарати не застосовували. Середній вік померлих був 86 років (діапазон: 67-100 років). Даних визначення точного рівня ризику недостатньо, до того ж причина підвищеного ризику невідома. Причини смерті були типовими для цієї вікової групи (від 65 років) та включали серцево-судинні та цереброваскулярні захворювання, пухлини, інфекції (наприклад, пневмонія) та діабет.

Одночасне застосування з фуросемідом. У пацієнтів похилого віку з деменцією при одночасному застосуванні фуросеміду з рисперидоном також спостерігався підвищений рівень смертності порівняно з таким у пацієнтів, які лікувалися лише рисперидоном або фуросемідом. Не встановлено патофізіологічних механізмів для пояснення цього факту, проте незалежно від лікування дегідратація була загальним фактором ризику летальності, і її необхідно ретельно контролювати у пацієнтів із деменцією. Серед пацієнтів, які одночасно застосовували рисперидон з іншими діуретиками, підвищеного рівня смертності зафіксовано не було. Слід дотримуватись особливої обережності при призначенні препарату в таких випадках, а також слід провести оцінку ризиків та користі цієї комбінації або одночасного застосування з іншими потенційними діуретиками, перш ніж призначати препарат.

Цереброваскулярні побічні реакції. З застосуванням препарату пов'язаний підвищений ризик розвитку побічних ефектів цереброваскулярних (інсульти і транзиторні ішемічні атаки) з летальним результатом. Ризик цереброваскулярних побічних ефектів значно вищий у пацієнтів зі змішаною або судинною деменцією, порівняно з деменцією Альцгеймера. Слід ретельно зважити всі ризики та переваги призначення препарату пацієнтам похилого віку з деменцією, особливо ризику інсульту. З особливою обережністю слід призначати пацієнтам із деменцією, які мають артеріальну гіпертензію, захворювання серцево-судинної системи та пацієнтам із судинною деменцією. Слід проінструктувати пацієнтів та осіб, які доглядають їх, про необхідність негайно повідомляти про ознаки можливих серцево-судинних нападів, таких як раптова слабкість, оніміння обличчя, рук чи ніг, а також розлади мови та зору. Слід негайно розглянути всі можливі варіанти лікування, включаючи переривання терапії рисперидоном.

Діти. Перед призначенням рисперидону дітям слід ретельно зважити співвідношення ризик/корисність. Необхідно регулярно ретельно оцінювати потребу у продовженні лікування. Застосування рисперидону для симптоматичного лікування розладів соціальної поведінки, зухвало-опозиційних розладів та/або інших розладів соціальної поведінки та аутичних розладів досліджувалося лише у дітей віком від 5 років. Тому не слід призначати препарат дітям з такими показаннями віком до 5 років.

Немає досвіду застосування дітям до 15 років для лікування шизофренії та дітям до 10 років для лікування маніакальних епізодів при біполярних розладах.

Не впливає на зростання та розвиток дітей при застосуванні рисперидону тривалістю до 1 року. Вплив на зростання та розвиток при лікуванні тривалістю понад 1 рік невідомий. Слід проводити клінічний моніторинг ендокринної системи, включаючи вимірювання росту та маси тіла, контроль статевого розвитку, потенційні пролактинозалежні ефекти, дослідження екстрапірамідних симптомів та інших рухових розладів.

Сонливість. Діти з аутизмом часто спостерігалася сонливість. Більшість випадків були від легкого до помірного ступеня важкості. Переважно сонливість спостерігалася на початку лікування, найчастіше у перші два тижні лікування (в середньому – протягом 16 днів), і проходила сама собою. Для пацієнтів із сонливістю може бути доцільною зміна режиму дозування.

Ортостатична гіпотензія. Рисперидон через наявність α-літичної активності може спричинити ортостатичну гіпотензію, особливо на початку лікування. Клінічно значуща гіпотензія спостерігалася при сумісному застосуванні з антигіпертензивними засобами. Рисперидон слід застосовувати з обережністю пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями (наприклад, із серцевою недостатністю, інфарктом міокарда, порушенням провідності), дегідратацією, гіповолемією чи цереброваскулярними захворюваннями. У таких випадках дозу слід поступово коригувати. У разі виникнення гіпотензії слід розглянути можливість зниження дози.

Подовження інтервалу QT. Слід з обережністю застосовувати рисперидон, як і інші антипсихотичні засоби, пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями, порушеннями електролітного обміну (гіпокаліємія, гіпомагніємія) або подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі. Також слід бути обережним при одночасному застосуванні з препаратами, що подовжують інтервал QT.

Лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз. При застосуванні антипсихотичних засобів, включаючи рисперидон, спостерігалися випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу. За пацієнтами зі значним зменшенням кількості лейкоцитів в анамнезі або з лейкопенією/нейтропенією, викликаною медикаментами, слід ретельно спостерігати протягом перших кількох місяців лікування та припинити застосування рисперидону, як тільки з'являться ознаки значного зменшення кількості білих кров'яних тілець і немає. виникнення цього явища. За пацієнтами із клінічно значущою нейтропенією слід спостерігати виникнення лихоманки та інших ознак інфекції та лікувати відповідним чином при виявленні симптомів. У разі тяжкої нейтропенії (< 1×10 9 /л) лікування рисперидоном слід припинити та стежити за кількістю лейкоцитів до відновлення.

Венозна тромбоемболія. Описано випадки венозної тромбоемболії при застосуванні антипсихотичних препаратів. Оскільки пацієнти, які лікуються антипсихотичними лікарськими засобами, часто мають набуті фактори ризику виникнення венозної тромбоемболії, всі можливі фактори розвитку тромбоемболії необхідно ідентифікувати перед та під час лікування рисперидоном та провести відповідні превентивні заходи.

Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми. Застосування препаратів з антагоністичними властивостями дофамінових рецепторів супроводжувалося появою пізньої дискінезії, що характеризується ритмічними мимовільними рухами переважно мови та/або особи. Наголошувалося, що фактором ризику появи пізньої дискінезії є наявність екстрапірамідних симптомів. З появою симптомів пізньої дискінезії слід розглянути питання скасування всіх антипсихотичних препаратів.

Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві. Лікар повинен зважити небезпеку та користь, призначаючи антипсихотичні засоби, у т. ч. рисперидон, пацієнтам із хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві. Застосування рисперидону може посилити перебіг хвороби Паркінсона. Пацієнти, хворі на будь-яке із зазначених вище захворювань, можуть мати підвищений ризик нейролептичного злоякісного синдрому, а також підвищену чутливість до антипсихотичних препаратів (наприклад, сплутаність свідомості, притуплення больової чутливості та нестійкість постави з частими падіннями на додаток до екстрапірамідних симптомів).

Злоякісний нейролептичний синдром. При застосуванні класичних нейролептиків відзначалася поява нейролептичного злоякісного синдрому, що характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, нестабільністю вегетативних функцій, порушенням свідомості та підвищенням рівня креатинфосфокінази. Додаткові ознаки включають міоглобінурію (рабдоміоліз) та ГНН. У такому разі необхідно припинити застосування всіх антипсихотичних препаратів, включаючи сьогодення.

Гіперглікемія та цукровий діабет. Повідомлялося про гіперглікемію, цукровий діабет або загострення діабету під час лікування рисперидоном. Оцінка зв'язку між застосуванням атипових антипсихотиків та відхиленнями рівня глюкози ускладнена через підвищений ризик виникнення цукрового діабету у хворих на шизофренію та підвищення частоти захворюваності на цукровий діабет серед населення взагалі. Таким чином, зв'язок між застосуванням атипових антипсихотичних препаратів та побічними реакціями, пов'язаними з гіперглікемією, до кінця незрозумілий. Хоча існують дані про підвищений ризик побічних реакцій, пов'язаних з гіперглікемією, у пацієнтів, які лікуються атиповими нейролептиками. Кожному пацієнтові, який застосовує атипові антипсихотичні препарати, слід перевіряти наявність симптомів гіперглікемії та цукрового діабету.

Збільшення маси тіла. При застосуванні препарату повідомляли про випадки значного підвищення маси тіла. Рекомендований контроль за масою тіла.

Пріапізм. Існує можливість виникнення приапізму під час лікування рисперидоном внаслідок його блокувальної активності.

Регулювання температури тіла. Антипсихотичні лікарські засоби можуть порушувати здатність до зниження температури тіла. Рекомендується відповідний догляд за пацієнтами, яким призначений рисперидон, якщо вони підлягають впливу факторів, які можуть спричинити підвищення основної температури тіла, а саме: інтенсивні фізичні тренування, вплив високих температур довкілля, супровідна терапія препаратами з антихолінергічною активністю або зневоднення.

Протиблювотний ефект. Відзначався протиблювотний ефект рисперидону. Ця властивість може маскувати симптоми передозування деяких ліків або станів, як обструкція кишечника, синдром Рея і пухлини мозку.

Судоми. Слід з обережністю застосовувати препарат пацієнтам, які мають напади судом або інші стани в анамнезі, які потенційно знижують судомний поріг.

Інтраопераційний синдром атонічної райдужної оболонки (ІСАР). Під час операцій з видалення катаракти спостерігався інтраопераційний синдром атонічної райдужної оболонки у пацієнтів, які лікувалися антагоністами 1-адренергічних рецепторів, у т. ч. рисперидоном. Ісар може підвищувати ризик ускладнень операції на оці протягом та після хірургічного втручання. Слід повідомити хірурга-офтальмолога про застосування антипсихотичних лікарських засобів у минулому або в період проведення операції. Потенційні переваги припинення терапії препаратами з 1-блокуючою дією перед операцією не встановлені, слід враховувати ризик відміни лікування антипсихотичними засобами.

Порушення функції печінки та нирок. Пацієнтам з порушенням функції печінки та нирок рекомендується призначати половину вихідної та підтримуючої доз.

Гіперпролактинемія. Рисперидон слід з обережністю застосовувати пацієнтам з гіперпролактинемією та пролактинозалежними пухлинами, наприклад, пролактиномою гіпофіза, або можливими пролактинозалежними пухлинами, такими як епітеліальні пухлини молочної залози.

Допоміжні речовини. Лікарський засіб містить лактозу. Якщо у пацієнта встановлена непереносимість деяких цукрів, необхідно проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Таблетки по 2 мг містять у своєму складі барвник жовтий запах FCF (Е 110), який може спричинити алергічні реакції.

Препарат може мати невеликий або помірний вплив на здатність керувати автотранспортом через вплив на нервову систему та органи зору (див. «Побічні реакції»). Тому пацієнтам слід утримуватися від керування автотранспортом або іншими механізмами, доки не стане відома індивідуальна чутливість до препарату.

Є дані, що рисперидон не чинив тератогенного впливу у тварин, але спостерігався опосередкований вплив на рівень пролактину.

У новонароджених, матері яких застосовували антипсихотичні засоби (у тому числі рисперидон) протягом останнього триместру вагітності, існує ризик виникнення оборотних екстрапірамідних симптомів та/або синдрому відміни препарату. Ці симптоми включають ажитацію, незвичайно підвищений або знижений тонус м'язів, тремор, сонливість, розлади дихання або проблеми з годуванням. Ці ускладнення можуть бути різної важкості. У деяких випадках вони самі зникали через певний проміжок часу, у деяких – необхідний моніторинг стану немовлят у відділенні інтенсивної терапії або тривала госпіталізація.

Препарат не рекомендується застосовувати під час вагітності, крім випадків життєвої необхідності. Якщо необхідно припинити лікування під час вагітності, не слід робити це раптово.

Препарат може проникати у грудне молоко у невеликій кількості. У окремих випадках 4,3% дози, яку застосовувала мати, як активної антипсихотичної фракції діючої речовини визначалося в грудному молоці. При необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.

Препарат можна застосовувати 1 або 2 рази на день. Дози більше 8 мг слід розподіляти на 2 прийоми (вранці та ввечері). Їда не впливає на абсорбцію препарату.

Рекомендується поступове припинення лікування. Після різкого припинення застосування високих доз антипсихотичних препаратів дуже рідко спостерігалися гострі симптоми відміни, включаючи нудоту, блювання, пітливість, безсоння. Також може спостерігатися рецидив психотичних симптомів, повідомлялося про появу мимовільних рухів (наприклад, акатизія, дистонія та дискінезія).

Для отримання призначених доз лікарського засобу слід застосовувати лікарські форми рисперидону із відповідним вмістом діючої речовини.

Шизофренія.

Дорослі. Лікарський засіб можна застосовувати 1 або 2 рази на день.

Починати прийом слід з дози 2 мг на добу, другого дня дозу можна збільшити до 4 мг. Після цього дозу можна підтримувати без змін або за потреби продовжувати індивідуальну корекцію дози. Для більшості пацієнтів рекомендована доза становить 4-6 мг на добу. Деяким пацієнтам може бути показано поступове підвищення дози або знижену початкову дозу.

Максимальна добова доза становить 10 мг. Дози, що перевищують 10 мг на добу, не виявили вищої ефективності порівняно з меншими дозами, але можуть викликати появу екстрапірамідних симптомів. Оскільки безпека доз, що перевищують 16 мг на добу, не вивчалася, дози, що перевищують цей рівень, не можна застосовувати. При необхідності додаткової седації можна одночасно застосовувати бензодіазепін.

Пацієнти похилого віку (65 років). Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 2 рази на день. При необхідності дозу можна збільшити до 1–2 мг двічі на добу шляхом підвищення на 0,5 мг двічі на добу.

Маніакальні епізоди при біполярних розладах.

Дорослі. Початкова доза, що рекомендується, становить 2 мг 1 раз на добу ввечері. Дозу можна індивідуально збільшити, додаючи 1 мг на добу не частіше, ніж через кожні 24 години. Рекомендований діапазон доз – від 2 до 6 мг на добу.

При тривалому застосуванні препарату необхідно періодично переглядати дози та коригувати їх протягом усієї терапії. Немає даних про ефективність препарату при лікуванні гострої біполярної манії тривалістю понад 12 тижнів. Якщо препарат застосовується у поєднанні з нормотимиками, терапію можна припинити раніше, оскільки початок ефекту від лікування очікується у перші тижні терапії. Навіть після першої відповіді на лікування слід враховувати можливість повторного виникнення симптомів депресії через особливості перебігу хвороби та побічні реакції лікарських засобів, що застосовувалися для лікування, в т. ч. рисперидону.

Пацієнти похилого віку (65 років). Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 2 рази на день. При необхідності дозу можна збільшити до 1–2 мг двічі на добу, підвищуючи на 0,5 мг двічі на добу. Оскільки досвід застосування пацієнтам похилого віку є обмеженим, рекомендується обережність.

Діти віком від 10 років. Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 1 раз на добу, вранці чи ввечері. Дозу можна індивідуально збільшувати, додаючи від 0,5 до 1 мг на добу не частіше ніж через кожні 24 години до досягнення рекомендованої дози 2,5 мг на добу. Ефективність лікування була продемонстрована в діапазоні доз від 0,5 до 6 мг на добу, дози вище 6 мг на добу не вивчалися.

Пацієнтам із сонливістю може бути рекомендовано поділ добової дози на 2 прийоми. При тривалому застосуванні препарату необхідно періодично переглядати дози та коригувати їх протягом усієї терапії. Немає досвіду застосування препарату для лікування маніакальних епізодів при біполярних розладах у дітей віком до 10 років.

Короткочасна терапія вираженої агресії або тяжких психічних симптомів у пацієнтів із деменцією.

Рекомендована початкова доза – 0,25 мг двічі на день. При необхідності дозу можна збільшити шляхом підвищення дози 0,25 мг 2 рази на добу не частіше ніж через день. Оптимальною дозою для більшості пацієнтів є 0,5 мг двічі на добу. Однак для деяких пацієнтів ефективну дозу можна збільшити до 1 мг двічі на день. Після досягнення оптимальної дози можна розглянути можливість прийому добової дози 1 раз на день. Як і за інших видів симптоматичного лікування, при тривалому застосуванні препарату необхідно періодично переглядати дози та коригувати їх протягом усієї терапії.

Відміна лікування препаратом має відбутися не пізніше ніж через 3 місяці після початку терапії, терапію можна відновити лише у випадку, якщо поведінкові розлади з'являються знову.

Симптоматичне лікування розладів соціальної поведінки чи агресивної поведінки.

Пацієнти з масою тіла ≥50 кг. Початкове дозування, що рекомендується, становить 0,5 мг 1 раз на день. При необхідності дозу слід коригувати шляхом додавання 0,5 мг 1 раз на день не частіше ніж через день. Оптимальна доза для більшості пацієнтів – 1 мг один раз на день. Однак для деяких пацієнтів для досягнення позитивного ефекту достатньо не більше 0,5 мг 1 раз на день, тоді як інші можуть вимагати 1,5 мг 1 раз на день.

Пацієнти з вагою тіла <50 кг. Початкове дозування, що рекомендується, становить 0,25 мг 1 раз на день. При необхідності дозу слід коригувати шляхом додавання 0,25 мг 1 раз на день не частіше ніж через день. Оптимальна доза для більшості пацієнтів – 0,5 мг один раз на день. Однак для деяких пацієнтів достатньо не більше 0,25 мг 1 раз на добу для досягнення позитивного ефекту, тоді як інші можуть вимагати 0,75 мг 1 раз на день.
Тривале застосування препарату необхідно періодично переглядати та коригувати протягом усієї терапії.

Немає досвіду застосування препарату для симптоматичного лікування розладів соціальної поведінки або агресивної поведінки у дітей віком до 5 років.

Аутизм (діти віком від 5 років).

Дозу слід підбирати індивідуально залежно від стану пацієнта та клінічної відповіді.

Пацієнти з вагою тіла <50 кг. Початкове дозування, що рекомендується, становить 0,25 мг 1 раз на день. З 4 дня дозу можна збільшити на 0,25 мг. Слід підтримувати дозу 0,5 мг та на 14-й день провести оцінку клінічної відповіді. Збільшення дози на 0,25 мг з інтервалом на 2 тижні можна розглядати тільки для пацієнтів з недостатньою клінічною відповіддю.

Пацієнти з масою тіла ≥50 кг. Початкове дозування, що рекомендується, становить 0,5 мг 1 раз на день. З 4-х днів дозу можна збільшити на 0,5 мг. Слід підтримувати дозу 1 мг та на 14-й день провести оцінку клінічної відповіді. Збільшення дози на 0,5 мг з інтервалом на 2 тижні можна розглядати тільки для пацієнтів з недостатньою клінічною відповіддю.

Таблиця 1.

Дози препарату для дітей з аутизмом (добова доза мг/день)

* - пацієнти з масою тіла більше 45 кг можуть вимагати великих доз; максимальна досліджена доза становить 3,5 мг/день.

Лікарський засіб можна застосовувати 1 або 2 рази на день.

Пацієнтам, у яких виникає сонливість після прийому препарату, краще застосовувати добову дозу перед сном або 2 прийоми. Приблизно у 2/3 дітей із аутизмом відзначається слабкість, що особливо помітно протягом початкової фази лікування.

Як тільки досягнуто адекватної клінічної відповіді, слід розглянути можливість поступового зменшення дози для досягнення оптимального відношення клінічної ефективності та безпеки.

Наявних даних недостатньо визначення рекомендованої тривалості лікування пацієнтів з аутизмом, тому досвідчений фахівець повинен проводити ретельний моніторинг стану пацієнта.

У разі виникнення тяжких побічних реакцій (наприклад, екстрапірамідних розладів, пізньої дискінезії або неконтрольованого збільшення маси тіла) слід зменшити дозу препарату або припинити лікування.

Немає досвіду застосування препарату для симптоматичного лікування аутизму у дітей віком до 5 років.

Пацієнти із захворюваннями печінки та нирок. У пацієнтів із порушенням функції нирок активна антипсихотична фракція виводиться з організму повільніше, ніж у пацієнтів із здоровими нирками. У пацієнтів з порушенням функції печінки концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі збільшується. Незалежно від показання, цим пацієнтам слід призначати половину початкової та підтримуючої доз, титрування дози має бути повільнішим. Препарат слід застосовувати з обережністю цієї категорії пацієнтів.

Перехід із терапії іншими антипсихотичними засобами. Якщо це клінічно виправдано, при терапії рисперидон рекомендується поступово припинити попередню терапію іншими препаратами. При цьому якщо пацієнт перекладається з терапії антипсихотичними препаратами у формі депо, лікування рисперидоном рекомендується розпочати замість наступної запланованої ін'єкції. Періодично слід оцінювати необхідність продовження поточної терапії антипаркінсонічними препаратами.

Препарат застосовувати для лікування розладів соціальної поведінки або агресивної поведінки, а також аутичних розладів у дітей віком від 5 років.

Симптоми передозування – це відомі побічні реакції рисперидону, що виявляються у посиленій формі: сонливість та седація, тахікардія та артеріальна гіпотензія, а також екстрапірамідні симптоми. При передозуванні повідомлялося про подовження інтервалу QT та судоми. Повідомлялося про тріпотіння-мерехтіння, асоційоване з передозуванням рисперидону в комбінації з пароксетином.

Лікування. Для забезпечення адекватної вентиляції та оксигенації слід забезпечити та підтримувати вільну прохідність дихальних шляхів. Слід розглянути можливість промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний) та призначення активованого вугілля разом із проносним засобом не пізніше ніж через годину після прийому препарату. Показано моніторинг серцево-судинної діяльності, що включає ЕКГ для виявлення можливих аритмій.

Рисперидон не має специфічного антидоту. Таким чином, слід вживати відповідних підтримуючих заходів. При гострому передозуванні слід проаналізувати можливість взаємодії кількох препаратів. Артеріальну гіпотензію та судинний колапс слід лікувати за допомогою внутрішньовенних вливань та/або симпатоміметичних препаратів. У разі розвитку гострих екстрапірамідних симптомів слід призначати антихолінергічні препарати. Слід продовжувати постійне медичне спостереження до одужання пацієнта.

Найчастішими побічними реакціями, про які повідомляється, є паркінсонізм, седація/сонливість, головний біль та безсоння. Паркінсонізм та акатизія є дозозалежними побічними реакціями.

Інфекції та інвазії: пневмонія, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, синусит, інфекції сечовивідних шляхів, інфекції вуха, грип, інфекції дихальних шляхів, цистит, інфекції ока, тонзиліт, оніхомікоз, запалення інфекції.

З боку крові та лімфатичної системи: нейтропенія, зменшення кількості лейкоцитів, анемія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, зниження гематокриту, збільшення кількості еозинофілів.

Порушення з боку імунної системи: гіперчутливість, анафілактична реакція.

З боку ендокринної системи: гіперпролактинемія (у деяких випадках може призводити до гінекомастії, розладів менструального циклу, аменореї, галактореї), порушення секреції антидіуретичного гормону, присутності глюкози у сечі.

З боку метаболізму та травлення: збільшення маси тіла, підвищення апетиту, зниження апетиту, цукровий діабет, гіперглікемія, полідипсія, зменшення маси тіла, анорексія, підвищення рівня холестерину, водна інтоксикація, гіпоглікемія, гіперінсулінемія, підвищення рівня тригліцеридів у крові, діабетичний.

З боку психіки: безсоння, розлади сну, ажитація, депресія, тривога, манія, сплутаність свідомості, зниження лібідо, знервованість, нічні жахи, притуплений афект, аноргазмія.

З боку нервової системи: седація/сонливість, головний біль, запаморочення, тремор, пізня дискінезія, церебральна ішемія, відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, пригнічений рівень свідомості, синкопе, психомоторна гіперреактивність, порушення рівноваги, порушення координації, постуральне запаморочення, розлади смакових відчуттів, гіпестезія, парестезія, злоякісний нейролептичний синдром, цереброваскулярні розлади, діабетична кома, ритмічне похитування голови.

Екстрапірамідні розлади включають: паркінсонізм (гіперсекреція слини, ригідність м'язів, слинотеча, феномен «зубчастого колеса», брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, напруженість м'язів, акінезія, ригідність потиличних м'язів, порушення глабелярного, гіперкінезія, синдром неспокійних ніг), тремор, дискінезію (посмикування м'язів, хореоатетоз, атетоз, міоклонус), дистонію. Дистонія включає гіпертонію, кривошию, мимовільні скорочення, міогенні контрактури, блефароспазм, рух очного яблука, параліч язика, тик (в області обличчя), ларингоспазм, міотонію, опістотонус, ротоглотковий спазм, плевротон. Безсоння включає: порушення засинання, інтрасомнічне розлад. Судоми включають великий епілептичний напад.

З боку органів зору: розмитість зору, кон'юнктивіт, світлобоязнь, сухість очей, збільшення сльози, почервоніння очей, глаукома, порушення руху очних яблук, ротаторний ністагм, утворення кірки на краю повіки, інтраопераційний синдром атонічної райдужної оболонки.

З боку органів слуху: вертиго, тиніт, біль у вухах.

Порушення серця: тахікардія, атріовентрикулярна блокада, фібриляція передсердь, порушення провідності серця, подовження інтервалу QT на ЕКГ, брадикардія, відхилення на ЕКГ, серцебиття, синусова аритмія, синдром постуральної ортостатичної тахікардії.

Порушення з боку судин: артеріальна гіпертензія, гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи, легенева емболія, тромбоз вен.

З боку дихальної системи: диспное, фаринго-ларенгеальний біль, кашель, епістаксис, закладеність носа, аспіраційна пневмонія, легеневий застій, погіршення прохідності дихальних шляхів, хрипи, свистяче дихання, дисфонія, розлади дихання, синдром нічного апн.

З боку травної системи: біль у животі, дискомфорт у животі, блювання, нудота, запор, діарея, диспепсія, сухість у роті, зубний біль, нетримання калу, фекалому, гастроентерит, дисфагія, здуття живота, панкреатит, обструкція шлунково-кишкового тракту язика, хейліт, непрохідність кишечника.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня трансаміназ, підвищення рівня –глутаміл-трансферази, підвищення рівня печінкових ферментів, жовтяниця.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, еритема, кропив'янка, свербіж, алопеція, гіперкератоз, екзема, сухість шкіри, зміна кольору шкіри, акне, себорейний дерматит, захворювання шкіри, пошкодження шкіри, медикаментозні висипання, лупа, ангіоневротичний.

З боку кістково-м'язової системи: м'язові спазми, м'язово-скелетний біль, біль у спині, артралгія, підвищення рівня креатинфосфокінази, порушення постави, скутість суглобів, набряк суглобів, м'язова слабкість, біль у шиї, рабдоміоліз.

Порушення з боку сечовидільної системи: нетримання сечі, полакіурія, затримка сечі, дизурія.

Вагітність, післяпологовий період та неонатальні стани: екстрапірамідні симптоми та/або синдром відміни препарату у новонароджених.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: еректильна дисфункція, порушення еякуляції, аменорея, порушення менструального циклу (нерегулярні менструації, олігоменорея), гінекомастія, галакторея, статева дисфункція, біль у молочних залозах, вагінальні виділення, пріапізм, виділення із молочних залоз.

Загальні розлади: набряк (генералізований набряк, периферичний набряк, «точковий» набряк), лихоманка, біль у грудній клітці, астенія, втома, біль, набряк обличчя, озноб, підвищення температури тіла, порушення ходи, спрага, дискомфорт у грудях, лихоманка, незвичайні відчуття, дискомфорт, гіпотермія, зниження температури тіла, відчуття холоду в кінцівках, синдром відміни препарату, ущільнення.

Ушкодження та отруєння: падіння, біль після хірургічних втручань.

Побічні реакції паліперидону. Паліперидон є активним метаболітом рисперидону, тому профілі побічних реакцій цих речовин (включаючи пероральні та ін'єкційні форми випуску) подібні. На додаток до вищезазначених побічних реакцій, при застосуванні паліперидону повідомлялося про синдром постуральної ортостатичної тахікардії, який, ймовірно, може спостерігатися і при застосуванні рисперидону.

Побічні реакції, властиві антипсихотичним лікарським засобам

Подовження інтервалу QT. При застосуванні рисперидону, як та інших антипсихотичних засобів, повідомлялося про продовження інтервалу QT. Також при застосуванні антипсихотичних препаратів повідомлялося про інші побічні реакції з боку серця, що подовжують інтервал QT, таких як вентрикулярна аритмія, фібриляція шлуночків, вентрикулярна тахікардія, раптова смерть, зупинка серця, тріпотіння-мерехтіння.

Венозна тромбоемболія. При застосуванні антипсихотичних препаратів спостерігалися випадки розвитку венозної тромбоемболії, включаючи легеневу емболію та тромбоз глибоких вен.

Збільшення маси тіла. Можливе збільшення маси тіла у дорослих пацієнтів, які застосовують рисперидон, особливо з манією у гострій формі. У дітей також можливе збільшення маси тіла, особливо у дітей та підлітків з порушеннями поведінки.

Особливі категорії пацієнтів

Побічні реакції, які частіше спостерігалися у пацієнтів похилого віку з деменцією або у дітей, на відміну від дорослих пацієнтів описані нижче.

Пацієнти похилого віку з деменцією: транзиторна ішемічна атака та цереброваскулярні розлади, інсульт, інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель.

Діти: сонливість/седація, втома, головний біль, підвищений апетит, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, біль у животі, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея, енурез.

3 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці за температури не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Таблетки №20 (10×2), блістери в коробці.

За рецептом.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія Здоров'я".

Українa, 61013, Харківська обл., місто Харків, вулиця Шевченка, будинок 22.

Інструкцію лікарського засобу взято з офіційного джерела — Державного реєстру лікарських засобів України.