Максігезек табл. №10

діючі речовини: парацетамол, диклофенак калію, сератіопептидаза;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить парацетамолу 500 мг, диклофенаку калію 50 мг, сератіопептидази 15 мг;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат, натрію бензоат (Е 211), повідон К-30, крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, тальк, натрію крохмальгліколят (тип А);

плівкова оболонка: суміш для покриття таблеток Tabcoat Тс 3180, віск карнаубський, віск білий.

Лікарська форма
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: продовгуваті двоопуклі таблетки, від білого до майже білого кольору, вкриті плівковою оболонкою з гладкою або трохи шершавою поверхнею, яка містить вкраплення.

Фармакотерапевтична група
Нестероїдні протизапальні і протиревматичні засоби. Код АТХ М01А В55.

Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка. Максигезик – комбінований препарат, що спричиняє міорелаксуючу та аналгезуючу дії, пригнічує спинномозкові рефлекси. Парацетамол, що входить до складу препарату, спричиняє жарознижувальну, аналгезуючу та помірно виражену протизапальну дію. В основі аналгезуючої дії лежить здатність пригнічувати синтез простагландинів унаслідок пригнічення ферменту циклооксигенази.

Диклофенак у складі препарату спричиняє виражену протизапальну, аналгезуючу і помірну жарознижувальну дії. Механізм дії пов’язаний з пригніченням циклооксигенази – основного фермента метаболізму арахідонової кислоти, що є попередником простагландинів, які відіграють головну роль у патогенезі запалення, болю і гарячки. Аналгезуюча дія зумовлена двома механізмами: периферичним (опосередковано, шляхом пригнічення синтезу простагландинів) і центральним (за рахунок пригнічення синтезу простагландинів у центральній нервовій системі). При травматичних та операційних болях препарат зменшує больові відчуття у стані спокою і під час руху, а також набряк при запаленні. При тривалому застосуванні спричиняє десенсибілізуючу дію. Стійкий ефект спостерігається через 1-2 тижні лікування.

Серратіопептидаза, що входить до складу препарату, є протеолітичним ферментом Serratia spp., що розкладає брадикінін та інші прозапальні речовини і в такий спосіб зменшує набряк.

Фармакокінетика. Після прийому препарату парацетамол всмоктується у верхніх відділах кишечнику. Максимальна концентрація у сироватці крові спостерігається через 60-90 хвилин. Метаболізується у печінці. Виводиться в основному з сечею. Період напіввиведення - 1-3 години.

Диклофенак у складі препарату після прийому внутрішньо повністю всмоктується у травній системі. З білками плазми крові зв’язується 99 %. Максимальна концентрація у плазмі крові спостерігається через 1-2 години. Концентрація у плазмі перебуває у лінійній залежності від величини прийнятої дози. Проникає у синовіальну рідину, максимальна концентрація досягається на 2-4 години пізніше, ніж у плазмі крові, 50 % речовини метаболізується при «першому проходженні» крізь печінку шляхом кон’югації і гідроксилювання з утворенням фармакологічно неактивних метаболітів. Період напіввиведення – 1-2 години, з синовіальної рідини – 3-6 годин. Приблизно 60 % прийнятої дози виводиться у вигляді метаболітів нирками, менше 1 % екскретується з сечею у незміненому вигляді, решта виводиться у вигляді метаболітів із жовчю.

Серратіопептидаза, що входить до складу препарату, швидко та повністю абсорбується з кишечнику і пікові концентрації у плазмі досягаються протягом 30 хвилин – 2 години після застосування. Вона досягає кровотоку у ферментно-активній формі і виводиться також в активній формі. Серратіопептидаза місцево підвищує концентрацію антибіотиків і збільшує проникнення антибіотиків у тканини. Унаслідок цього антибіотики при такому найнижчому дозуванні діють триваліший період, що допомагає уникнути шкідливого впливу високих дозувань.

Показання
Гострий біль (міозит, міалгія, головний, зубний, корінцевий синдром), при ревматичному ураженні м’яких тканин, ревматоїдному артриті, анкілозуючому спондиліті, остеоартрозі, спондилоартриті, гострих нападах подагри, первинній дисменореї, аднекситі, фаринготонзиліті, отиті.

Протипоказання
Підвищена чутливість до компонентів препарату.

Ангіоневротичний набряк.

Застійна серцева недостатність (NYHA II-IV).

Ішемічна хвороба серця у пацієнтів, зі стенокардією, перенесеним інфарктом міокарда.

Цереброваскулярні захворювання у пацієнтів, які перенесли інсульт або мають епізоди транзиторних ішемічних атак.

Захворювання периферичних артерій.

Лікування періопераційного болю при аорто-коронарному шунтуванні (або використання апарату штучного кровообігу).

Високий ризик розвитку післяопераційних кровотеч, незгортання крові, порушень гемостазу, гемопоетичних порушень чи цереброваскулярних кровотеч.

Кровотеча або перфорація шлунково-кишкового тракту в анамнезі, пов’язана з попереднім лікуванням нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ).

Активна форма виразкової хвороби/кровотечі або рецидивуюча виразкова хвороба/кровотеча в анамнезі (два або більше окремих епізоди встановленої виразки або кровотечі).

Запальні захворювання кишечнику (хвороба Крона або виразковий коліт).

Печінкова недостатність.

Ниркова недостатність.

Пацієнтам, у яких у відповідь на застосування ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) виникають напади бронхіальної астми («аспіринова астма»), кропив’янка або гострий риніт.

Захворювання крові.

Лейкопенія.

Виражена анемія.

Вроджена гіпербілірубінемія.

Дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.

Алкоголізм.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії
Не застосовувати одночасно з алкоголем.

Антисудомні препарати (включаючи фенітоїн, барбітурати, карбамазепін), які стимулюють активність мікросомальних ферментів печінки: можуть посилювати токсичний вплив парацетамолу на печінку внаслідок підвищення ступеня перетворення препарату на гепатотоксичні метаболіти. При одночасному застосуванні парацетамолу з гепатотоксичними засобами збільшується токсичний вплив препаратів на печінку.

Барбітурати: знижують жарознижувальний ефект парацетамолу.

Літій: препарат може підвищити концентрації літію у плазмі крові. Рекомендується моніторинг рівнів літію у сироватці.

Серцеві глікозиди: одночасне застосування серцевих глікозидів і НПЗЗ може посилити серцеву недостатність, знизити швидкість клуб очкової фільтрації і підвищити рівні глікозидів у плазмі крові.

Дигоксин: препарат може підвищити концентрації дигоксину у плазмі крові. Рекомендується моніторинг рівнів дигоксину у сироватці крові.

Діуретики та антигіпертензивні засоби: як і інші НПЗЗ, супутнє застосування Максигезику з діуретиками або антигіпертензивними засобами (наприклад, бета-блокаторами, інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) можуть призвести до зниження їх антигіпертензивного впливу. Таким чином, подібну комбінацію застосовують із застереженням, а пацієнти, особливо особи літнього віку, повинні перебувати під ретельним наглядом щодо артеріального тиску. Пацієнти мають отримувати належну гідратацію, рекомендується також моніторинг ниркової функції після початку супутньої терапії та на регулярній основі після неї, особливо щодо діуретиків та інгібіторів АПФ унаслідок збільшення ризику нефротоксичності. Супутнє лікування з препаратами калію може бути пов’язане зі збільшенням рівнів калію у сироватці крові, що вимагає перебування хворих під постійним контролем.

Інші НПЗЗ та кортикостероїди: супутнє застосування Максигезику та інших системних НПЗС або кортикостероїдів може підвищити частоту побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту. Слід уникати одночасного застосування препарату з іншими НПЗЗ, в тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2.

Антикоагулянти та антитромботичні засоби: регулярне одночасне застосування препарату з антикоагулянтами, особливо варфарином та іншими кумаринами, та антитромбоцитарними лікарськими засобами може привести до підвищення ризику кровотеч. Тому у випадку такого поєднання лікарських засобів рекомендується пильне і регулярне спостереження за пацієнтом.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС): Супутнє введення системних НПЗС та СІЗЗС може підвищити ризик кровотечі у травному тракті.

Потужні інгібітори CYP2C9: обережність рекомендується при спільному призначенні диклофенаку з потужними інгібіторами CYP2C9 (наприклад з вориконазолом), що може призвести до значного збільшення максимальної концентрації у плазмі крові та експозиції диклофенаку внаслідок пригнічення його метаболізму.

Антидіабетичні препарати: препарат можна застосовувати разом із пероральними антидіабетичними засобами без впливу на їх ефективність. Однак відомі окремі випадки як із гіпоглікемічним, так і гіперглікемічним впливом, що потребують зміни дозування антидіабетичних засобів під час лікування Максигезиком. Такі стани потребують моніторингу рівнів глюкози у крові, що є застережним заходом під час супутньої терапії.

Колестипол та холестирамін. Одночасне застосування Максигезику та колестиполу або холестираміну зменшує всмоктування диклофенаку приблизно на 30 % та 60 % відповідно. Препарати слід приймати з інтервалом у кілька годин.

Препарати, які стимулюють ферменти, що метаболізують лікарські засоби. Препарати, які стимулюють ферменти, наприклад, рифампіцин, карбамазепин, фентоїн, звіробій (Hypericum perforatum) теоретично здатні зменшувати концентрації диклофенаку у плазмі.

Метотрексат: при введенні НПЗЗ менш ніж за 24 години до або після лікування метотрексатом рекомендується бути обережними, оскільки можуть зростати концентрації метотрексату в крові і збільшуватися токсичність цієї речовини.

Препарати, що, як відомо, спричиняють гіперкаліємію: супутнє лікування калійзберігаючими діуретиками, циклоспорином, такролімусом або триметопримом може бути пов’язане зі збільшенням рівнів калію у сироватці крові, тому моніторинг стану пацієнтів слід проводити більш часто.

Циклоспорин та такролімус: НПЗЗ можуть збільшувати нефротоксичність циклоспорину через вплив на синтез простагландинів нирок. У зв’язку з цим його слід застосовувати в нижчих дозах, ніж у хворих, які циклоспорин не отримують. Такий ризик виникає і при лікуванні такролімусом

Одночасне застосування високих доз парацетамолу з ізоніазідом підвищує ризик гепатотоксичного синдрому.

Антибактеріальні хінолони: існують окремі дані щодо судом, які можуть бути результатом супутнього застосування хінолонів та НПЗЗ.

Метоклопрамід та домперидон: можуть збільшувати швидкість всмоктування парацетамолу.

Міфепристон: НПЗЗ не слід застосовувати протягом 8-12 днів після застосування міфепристону, оскільки НПЗЗ можуть зменшити його ефект.

Особливості щодо застосування
Не перевищувати зазначених доз.

Не приймати препарат з іншими засобами, що містять парацетамол.

З обережністю застосовувати пацієнтам віком від 65 років.

Застосування препарату може призвести до порушення фертильності у жінок і не рекомендується жінкам, які прагнуть завагітніти. Стосовно жінок, які можуть мати труднощі із зачаттям або які проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути питання про відміну препарату.

НПЗП можуть збільшити ризик виникнення серйозних серцево-судиних тромботичних явищ, інфаркту міокарда та інсульту, які можуть виявитися летальними, у зв’язку з чим препарат не рекомендується для лікування післяопераційного болю та під час операції аорто коронарного шунтування.

Слід дотримуватися обережності, застосовуючи препарат пацієнтам із печінковою порфірією.

З обережністю слід призначати при захворюваннях печінки, нирок, шлунково-кишкового тракту в анамнезі, диспептичних проявах, після хірургічних втручань, пацієнтам літнього віку, при бронхіальній астмі, застійній серцевій недостатності. При наявності алергічних реакцій в анамнезі призначати лише у невідкладних випадках.

Призначати диклофенак пацієнтам із значними факторами ризику кардіоваскулярних явищ (наприклад, артеріальна гіпертонія, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння) можна лише після ретельної клінічної оцінки. Дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані свідчать, що застосування диклофенаку, особливо у високих дозах (150 мг/добу) і протягом тривалого часу, може бути пов’язане із незначним збільшенням ризику розвитку артеріальних тромботичних подій (наприклад інфаркту міокарда або інсульту).

Оскільки кардіоваскулярні ризики диклофенаку можуть зростати із збільшеннями дози та тривалості лікування, його необхідно застосувати якомога коротший період та у найнижчій ефективній дозі. Слід періодично переглядати потреби пацієнти у застосуванні диклофенаку для полегшення симптомів та відповідь на терапію.

Пацієнтам із неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, стійкою ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярною хворобою призначити диклофенак не рекомендовано, за необхідністю застосування можливе лише після ретельної оцінки ризику-користі тільки в дозуванні не більше 100 мг на добу. Подібну оцінку слід провести перед початком довгострокового лікування пацієнтів з факторами ризику розвитку серцево-судинних явищ (наприклад артеріальною гіпертензією, гіперліпідемією, цукровим діабетом та палінням).

Для пацієнтів з наявністю в анамнезі артеріальної гіпертензії та/або застійної серцевої недостатності легкого або помірного ступеня тяжкості необхідним є проведення відповідного моніторингу та надання рекомендацій, оскільки у зв’язку із застосуванням НПЗЗ, включаючи диклофенак, були зареєстровані випадки затримки рідини та набряків.

Пацієнти повинні бути проінформовані щодо можливості виникнення серйозних випадків (біль у грудях, задишка, слабкість, порушення мови) яке може відбутися у будь-який час. У цьому випадку треба негайно звернутися до лікаря.

При тривалому застосуванні слід контролювати показники периферичної крові і функціонального стану печінки.

При застосуванні всіх НПЗЗ, включаючи диклофенак, були зареєстровані випадки шлунково-кишкових кровотеч (блювання кров’ю, мелена), утворення виразки або перфорації, які можуть бути летальними і спостерігатися у будь-який час у процесі лікування, як з попереджувальними симптомами, так і без них, а також при наявності в анамнезі серйозних явищ з боку шлунково-кишкового тракту. Ці явища зазвичай мають більш серйозні наслідки у пацієнтів літнього віку. Якщо у пацієнтів, які отримують диклофенак, спостерігаються шлунково-кишкові кровотечі або утворення виразки, застосування препарату необхідно припинити.

У пацієнтів із системним червоним вовчаком і змішаними захворюваннями сполучної тканини може спостерігатися підвищений ризик розвитку асептичного менінгіту.

Дуже рідко у зв’язку з застосуванням НПЗЗ, спостерігалися серйозні реакції з боку шкіри, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик виникнення даних реакцій у пацієнтів існує на початку курсу лікування, у більшості випадків поява цих реакцій відбувається у межах першого місяця лікування. Застосування препарату слід припинити при першій появі висипу на шкірі, уражень слизових оболонок або будь-яких інших ознак гіперчутливості.

Як і при застосуванні інших НПЗЗ, рідко без попередньої експозиції диклофенаку можуть також виникнути алергічні реакції, в тому числі анафілактичні/анафілактоїдні.

Як і інші НПЗЗ, Максигезик завдяки своїм фармакодинамічним властивостям може маскувати ознаки і симптоми інфекції.

Якщо симптоми не зникають, слід звернутися до лікаря.

Застереження

Загальні

Слід уникати застосування препарату з системними НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2, через відсутність будь-якої синергічної користі і можливості розвитку додаткових побічних ефектів.

Врахувати, що у хворих з алкогольним ураженням печінки збільшується ризик гепатотоксичної дії парацетамолу.

Пацієнтам, які приймають анальгетики кожен день при артритах легкої форми, необхідно проконсультуватися з лікарем.

Слід бути обережними при призначенні препарату особам літнього віку. Зокрема, для людей літнього віку та для пацієнтів із низьким показником маси тіла рекомендується застосовувати найнижчі ефективні дози.

Астма в анамнезі

Як і інші препарати, що пригнічують активність простагландинсинтетази, диклофенак натрію та інші НПЗП можуть спровокувати розвиток бронхоспазму у пацієнтів, які страждають на бронхіальну астму, або у пацієнтів з бронхіальною астмою в анамнезі.

У хворих на бронхіальну астму, сезонний алергічний риніт, набряк слизової оболонки носа (тобто назальні поліпи), хронічні обструктивні захворювання легень або хронічні інфекції дихальних шляхів (особливо пов’язаних з алергічними подібними до ринітів симптомами) частіше за інших виникають реакції на НПЗЗ схожі на загострення астми (які також пов’язані з переносимістю аналгетиків/аналгетичної астми), набряк Квінке або кропив’янка. У зв’язку з цим таким хворим рекомендовані спеціальні застережні заходи (готовність до надання невідкладної допомоги). Це також стосується хворих на алергію на інші речовини, наприклад, зі шкірними реакціями, свербежем або кропив’янкою.

Вплив на травний тракт

Як і при застосуванні інших НПЗЗ, при призначенні препарату пацієнтам із симптомами, що свідчать про порушення з боку травного тракту (ТТ) або з анамнезом, що передбачає наявність виразки шлунка або кишечнику, кровотечі або перфорації, обов’язковим є медичний нагляд і особлива обережність. Ризик виникнення кровотечі у ТТ збільшується з підвищенням дози і у хворих з виразкою в анамнезі, особливо з ускладненнями у вигляді кровотечі або перфорації та у людей літнього віку.

Щоб зменшити ризик токсичного впливу на ТТ у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо з ускладненнями у вигляді кровотечі або перфорації та у людей літнього віку, лікування розпочинають та підтримують найнижчими ефективними дозами.

Для таких пацієнтів, а також хворих, які потребують супутнього застосування лікарських засобів, що містять низькі дози ацетилсаліцилової кислоти (АСК) або інших лікарських засобів, які ймовірно, підвищують ризик небажаної дії на ТТ, слід розглянути питання про застосування комбінованої терапії із застосуванням захисних засобів (наприклад, інгібіторів протонного насоса).

Пацієнти з шлунково-кишковою токсичністю в анамнезі, особливо літнього віку, мають повідомляти про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (особливо кровотечі в ТТ). Застереження також потрібні для хворих, які отримують супутні ліки, що можуть підвищити ризик виразки або кровотечі, такі як системні кортикостероїди, антикоагулянти, антитромботичні засоби або селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну.

Вплив на печінку

Ретельний медичний нагляд потрібен у випадку, коли Максигезик призначають пацієнтам з ураженою функцією печінки, оскільки їх стан може загостритися.

Як і при застосуванні інших НПЗЗ, рівень одного і більше печінкових ензимів може підвищуватися. Під час довгострокового лікування препаратом призначається регулярний нагляд за функціями печінки у якості застережних заходів. Якщо порушення функції печінки зберігаються або погіршуються, якщо клінічні ознаки або симптоми можуть бути пов’язані з прогресуючими захворюваннями печінки або якщо спостерігаються інші прояви (наприклад, еозинофілія, висипання), застосування препарату слід припинити. Перебіг захворювань, таких як гепатити може проходити без продромальних симптомів.

Вплив на нирки

Оскільки при лікуванні НПЗЗ повідомлялося про затримку рідини та набряк, особливу увагу слід приділити хворим із порушенням функції серця або нирок (у т. ч. функціональною нирковою недостатністю на тлі гіповолемії, нефротичного синдрому, вовчакової нефропатії та декомпенсованого цирозу печінки), артеріальною гіпертензією в анамнезі, хворим літнього віку, хворим, які отримують супутню терапію діуретиками або препаратами, що суттєво впливають на ниркову функцію, та для пацієнтів із суттєвим зниженням позаклітинного об’єму рідини з будь-якої причини, наприклад, до або після серйозного хірургічного втручання. У таких випадках у якості застережних заходів рекомендується моніторинг ниркової функції. Припинення терапії зазвичай зумовлює повернення до стану, який передував лікуванню.

Вплив на гематологічні показники

При тривалому застосуванні препарату, як і інших НПЗЗ, рекомендується моніторинг аналізу крові.

Препарат може впливати на результати лабораторних досліджень щодо вмісту в крові глюкози та сечової кислоти.

Як і інші НПЗЗ, препарат може тимчасово пригнічувати агрегацію тромбоцитів. Слід ретельно наглядати за хворими з порушеннями гемостазу.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Не застосовувати у період вагітності або годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Пацієнти, у яких під час лікування препаратом Максигезик спостерігаються порушення зору, запаморочення, вертиго, сонливість або інші порушення з боку центральної нервової системи, мають утримуватися від керування автотранспортом та роботи з механізмами.

Спосіб застосування та дози
Дозу визначає лікар для кожного пацієнта індивідуально, залежно від віку, характеру та перебігу захворювання, переносимості та лікувальної ефективності препарату.

Дорослим і дітям віком від 14 років - по 1 таблетці 2-3 рази на добу після їди.

Тривалість курсу лікування становить не більше 5-7 днів і залежить від динаміки симптомів. Максимальна добова доза - 3 таблетки.

Препарат слід застосовувати у найменших ефективних дозах протягом найкоротшого періоду часу, враховуючи завдання лікування у кожного окремого пацієнта.

Діти.

Не застосовувати дітям віком до 14 років.

Передозування
Симптоми: типова клінічна картина наслідків передозування диклофенаку відсутня. Передозування може спричинити такі симптоми, як головний біль, нудота, блювання, біль в епігастрії, гастроінтестинальна кровотеча, діарея, запаморочення, дезорієнтація, збудження, кома, сонливість, дзвін у вухах, втрата свідомості або судоми.

Блідість, артеріальна гіпотензія, серцева аритмія, серцева недостатність, при тривалому застосуванні препарату у великих дозах з боку органів кровотворення може розвинутись апластична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія, при прийомі великих доз з боку ЦНС – запаморочення, психомоторне збудження і порушення орієнтації, порушення з боку шлунково-кишкового тракту (біль у животі, анорексія, нудота, блювання, діарея, шлунково-кишкові кровотечі), з боку сечовидільної системи – нефротоксичність (ниркова коліка, інтерстиціальний нефрит, капілярний некроз), порушення метаболізму глюкози, метаболічний ацидоз, панкреатит. У випадку тяжкого отруєння можлива гостра ниркова недостатність та ураження печінки. Гостра ниркова недостатність із гострим некрозом канальців може проявлятися сильним болем у ділянці попереку, гематурією, протеїнурією і розвинутись навіть при відсутності гострого ураження печінки. Ураження печінки може стати явним через 12-48 годин після передозування. При тяжкому отруєнні печінкова недостатність може прогресувати в енцефалопатію, крововиливи, гіпоглікемію, кому, летальний кінець. Ураження печінки може виникнути у дорослих, які прийняли 10 г більше парацетамолу, та у дітей, які прийняли понад 150 мг/кг маси тіла. У пацієнтів з факторами ризику (тривалий прийом карбамазепіну, фенобарбіталу, фенітоїну, рифампіцину, звіробою, інших індукторів печінкових ферментів; зловживання алкоголем, недостатність глутатіонової системи, СНІД, голодування, муковісцедоз, кахексія) прийняття 5 г або більше парацетамолу може привести до ураження печінки.

Лікування: термінові заходи симптоматичної терапії, промивання шлунка, ентеросорбенти. Лікування гострого отруєння нестероїдними протизапальними засобами складається у першу чергу з підтримуючих заходів та симптоматичного лікування. Якщо надмірна доза була прийнята протягом останньої години, слід застосувати активоване вугілля. Концентрацію парацетамолу слід вимірювати кожні 4 години. Застосування N - ацетилцистеїну можливе протягом 24 годин, максимально ефективне протягом 8 годин після отруєння. При відсутності блювання можливе застосування метіоніну.

Підтримуючі заходи та симптоматичне лікування необхідні для усунення таких ускладнень як гіпотензія, ниркова недостатність, судоми, гастроінтестинальні порушення та пригнічення дихання.

Особливі заходи, такі як форсований діурез, діаліз або гемоперфузія, не можуть гарантувати виведення нестероїдних протизапальних засобів унаслідок їх високого зв’язування з протеїнами плазми крові та інтенсивним метаболізмом.

Побічні ефекти
З боку системи крові та лімфатичної системи: тромбоцитопенія, нейтропенія, лейкопенія, анемія, гемолітична анемія, апластична анемія (особливо для хворих із дефіцитом глюкозо-6- фосфатдегідрогенази), агранулоцитоз, панцитопенія, сульфгемоглобінемія, метгемоглобінемія.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, анафілактичні/анафілактоїдні реакції (включаючи артеріальну гіпотензію та анафілактичний шок), ангіоневротичний набряк (включаючи набряк обличчя).

Психотичні розлади: дезорієнтація, депресія, порушення сну, інсомнія, нічні кошмари, дратівливість, занепокоєння, відчуття страху, психотичні розлади, сплутаність свідомості, психомоторне збудження, галюцинації.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість, парестезія, порушення пам’яті, судоми, тривожність, тремор, асептичний менінгіт, розлад відчуття смаку, порушення мозкового кровообігу, порушення чутливості.

З боку органа зору: розлад зору, затуманення зору, диплопія, неврит зорового нерва.

З боку органів слуху та лабіринту вуха: вертиго; дзвін у вухах, порушення слуху.

З боку серця: підсилене серцебиття, тахікардія, задишка, болі в серці, серцева недостатність, інфаркт міокарда. Дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані свідчать про підвищений ризик тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркт міокарда чи інсульт), пов’язаний із застосуванням диклофенаку, зокрема у високих терапевтичних дозах (150 мг на добу) та при тривалому застосуванні.

З боку судинної системи: артеріальна гіпертензія, артеріальна гіпотензія, васкуліт.

З боку дихальної системи, органів грудної клітини та середостіння: астма (включаючи задишку), бронхоспазм (особливо у пацієнтів, чутливих до ацетилсаліцилової кислоти), біль у грудях, пневмоніт.

З боку травної системи: нудота, блювання, діарея, диспепсія, абдомінальний біль, метеоризм, анорексія, гастрит, гастроінтестинальні кровотечі, блювання з домішками крові, геморагічна діарея, мелена, виразка шлунка або кишечнику (з кровотечею або без неї, перфорації), коліт (включаючи геморагічний коліт та загострення виразкового коліту або хвороба Крона), запор, стоматит, глосит, глотковий розлад подібних до діафрагми інтестинальних стриктур, панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи: збільшення рівня трансаміназ; гепатит, жовтяниця, порушення функції печінки; миттєвий гепатит, гепатонекроз (при прийомі високих доз), печінкова недостатність.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипи, кропив’янка, відчуття свербежу, бульозні висипання, екзема, ексудативна, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), ексфоліативний дерматит, втрата волосся, реакція фоточутливості, пурпура, алергічна пурпура, свербіж.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: гостра ниркова недостатність, гематурія, протеїнурія, нефротичний синдром, інтерстиціальний нефрит, нирковий папілярний некроз.

Загальні розлади: набряк, загальне нездужання, підвищена втомлюваність, посилене потовиділення, гіпоглікемія аж до гіпоглікемічної коми, синці, кровотечі, імпотенція, еритема.

Термін придатності
3 роки.

Умови зберігання
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище + 25 ºС, у недоступному для дітей місці.

Упаковка
По 10 таблеток в блістері; по 1 блістеру в картонному конверті; по 1 блістеру в картонній пачці.

Категорія відпуску
За рецептом.

Виробник
Дж. Дункан Хелскер Пвт. Лтд.

Адреса
Дільниця № 65,66,67, Фаза ІІ, Атгаон Індастріал Комплекс, Атгаон, Тал-Шахапур, Район- Тане 421601, Штат Махараштра, Індія.

Таблетки, покрытые пленочной оболочкой.

Основные физико-химические свойства: продолговатые двояковыпуклые таблетки, от белого до почти белого цвета, покрытые пленочной оболочкой с гладкой или немного шершавой поверхностью, содержащей вкрапления.

Нестероидные противовоспалительные и противоревматические средства. Код АТХ М01А В55.

Максигезик – комбинированный препарат, вызывающий миорелаксирующее и анальгезирующее действия, подавляет спинномозговые рефлексы. Парацетамол, входящий в состав препарата, оказывает жаропонижающее, анальгезирующее и умеренно выраженное противовоспалительное действие. В основе анальгезирующего действия лежит способность ингибировать синтез простагландинов вследствие угнетения фермента циклооксигеназы.

Диклофенак в составе препарата оказывает выраженное противовоспалительное, анальгезирующее и умеренное жаропонижающее действие. Механизм действия связан с угнетением циклооксигеназы – основного фермента метаболизма арахидоновой кислоты, являющегося предшественником простагландинов, играющих главную роль в патогенезе воспаления, боли и лихорадки. Анальгезирующее действие обусловлено двумя механизмами: периферическим (опосредованно путем угнетения синтеза простагландинов) и центральным (за счет угнетения синтеза простагландинов в центральной нервной системе). При травматических и операционных болях препарат уменьшает болевые ощущения в покое и во время движения, а также отек при воспалении. При длительном применении оказывает десенсибилизирующее действие. Устойчивый эффект наблюдается через 1-2 недели лечения.

Серратиопептидаза, входящая в состав препарата, является протеолитическим ферментом Serratia spp., разлагающим брадикинин и другие провоспалительные вещества и таким образом уменьшает отек.

После приема препарата парацетамол всасывается в верхних отделах кишечника. Максимальная концентрация в сыворотке крови наблюдается через 60-90 мин. Метаболизируется в печени. Выводится в основном с мочой. Период полувыведения – 1-3 часа.

Диклофенак в составе препарата после приема внутрь полностью всасывается в пищеварительной системе. С белками плазмы связывается 99%. Максимальная концентрация в плазме крови наблюдается через 1-2 часа. Концентрация в плазме крови находится в линейной зависимости от величины принятой дозы. Проникает в синовиальную жидкость, максимальная концентрация достигается на 2-4 часа позже, чем в плазме крови, 50% вещества метаболизируется при «первом прохождении» через печень путем конъюгации и гидроксилирования с образованием фармакологически неактивных метаболитов. Период полувыведения – 1-2 часа, из синовиальной жидкости – 3-6 часов. Приблизительно 60% принятой дозы выводится в виде метаболитов почками, менее 1% экскретируется с мочой в неизмененном виде, остальное выводится в виде метаболитов с желчью.

Серратиопептидаза, входящая в состав препарата, быстро и полностью абсорбируется из кишечника и пиковые концентрации в плазме крови достигаются в течение 30 минут – 2 ч после применения. Она достигает кровотока в ферментно активной форме и выводится также в активной форме. Серратиопептидаза местно повышает концентрацию антибиотиков и повышает проникновение антибиотиков в ткани. Вследствие этого антибиотики при такой низкой дозировке действуют более длительный период, что помогает избежать вредного воздействия высоких дозировок.

Острая боль (миозит, миалгия, головная, зубная, корешковый синдром), при ревматическом поражении мягких тканей, ревматоидном артрите, анкилозирующем спондилите, остеоартрозе, спондилоартрите, острых приступах подагры, первичной дисменорети, админотинетине.

• Повышенная чувствительность к компонентам препарата.
• Ангионевротический отек.
• Застойная сердечная недостаточность (NYHA II-IV).
• Ишемическая болезнь сердца у пациентов со стенокардией, перенесенным инфарктом миокарда.
• Цереброваскулярные заболевания у пациентов, перенесших инсульт или имеющих эпизоды транзиторных ишемических атак.
• Заболевание периферических артерий.
• Лечение периоперационных болей при аорто-коронарном шунтировании (или использование аппарата искусственного кровообращения).
• Высок риск развития послеоперационных кровотечений, несвертывания крови, нарушений гемостаза, гемопоэтических нарушений или цереброваскулярных кровотечений.
• Кровотечение или перфорация желудочно-кишечного тракта в анамнезе, связанное с предварительным лечением нестероидными противовоспалительными средствами (НПВС).
• Активная форма язвенной болезни/кровотечения или рецидивирующая язвенная болезнь/кровотечение в анамнезе (два или более отдельных эпизодов установленной язвы или кровотечения).
• Воспалительные заболевания кишечника (болезнь Крона или язвенный колит).
• Печеночная недостаточность.
• Почечная недостаточность.
• Пациентам, у которых в ответ на применение ацетилсалициловой кислоты или других нестероидных противовоспалительных препаратов (НПВП) возникают приступы бронхиальной астмы (аспириновая астма), крапивница или острый ринит.
• Заболевание крови.
• Лейкопения.
• Выраженная анемия.
• Врожденная гипербилирубинемия.
• Дефицит глюкозо-6-фосфатдегидрогеназы.
• Алкоголизм.ндия.

Не применять одновременно с алкоголем.

Антисудорожные препараты (включая фенитоин, барбитураты, карбамазепин), стимулирующие активность микросомальных ферментов печени: могут усиливать токсическое влияние парацетамола на печень вследствие повышения степени превращения препарата в гепатотоксические метаболиты. При одновременном применении парацетамола с гепатотоксическими средствами увеличивается токсическое влияние препаратов на печень.

Барбитураты: снижают жаропонижающий эффект парацетамола.

Литий: препарат может повысить концентрацию лития в плазме крови. Рекомендуется мониторинг уровней лития в сыворотке крови.

Сердечные гликозиды: одновременное применение сердечных гликозидов и НПВС может усилить сердечную недостаточность, снизить скорость клубочковой фильтрации и повысить уровни гликозидов в плазме крови.

Дигоксин: препарат может повысить концентрацию дигоксина в плазме крови. Рекомендуется мониторинг уровней дигоксина в сыворотке крови.

Диуретики и антигипертензивные средства: как и другие НПВС, сопутствующее применение Максигезика с диуретиками или антигипертензивными средствами (например, бета-блокаторами, ингибиторами ангиотензинпревращающего фермента (АПФ) могут привести к снижению их антигипертензивного воздействия. , особенно лица пожилого возраста, должны находиться под тщательным наблюдением по артериальному давлению.Пациенты должны получать соответствующую гидратацию, рекомендуется также мониторинг почечной функции после начала сопутствующей терапии и на регулярной основе после нее, особенно по поводу диуретиков и ингибиторов АПФ вследствие повышения риска нефротерапии. с препаратами калия может быть связано с увеличением уровней калия в сыворотке крови, что требует нахождения больных под постоянным контролем.

Другие НПВС и кортикостероиды: сопутствующее применение Максигезика и других системных НПВС или кортикостероидов может повысить частоту побочных реакций со стороны желудочно-кишечного тракта. Следует избегать одновременного применения препарата с другими НПВС, в том числе селективными ингибиторами ЦОГ-2.

Антикоагулянты и антитромботические средства: регулярное одновременное применение препарата с антикоагулянтами, особенно варфарином и другими кумаринами и антитромбоцитарными лекарственными средствами может привести к повышению риска кровотечений. Поэтому в случае такого сочетания лекарственных средств рекомендуется внимательное и регулярное наблюдение за пациентом.

Селективные ингибиторы обратного захвата серотонина (СИОС): Сопутствующее введение системных НПВС и СИОЗС может повысить риск кровотечения в пищеварительном тракте.

Мощные ингибиторы CYP2C9: осторожность рекомендуется при совместном назначении диклофенака с мощными ингибиторами CYP2C9 (например, с вориконазолом), что может привести к значительному увеличению максимальной концентрации в плазме крови и экспозиции диклофенака вследствие угнетения его метаболизма.

Антидиабетические препараты: препарат можно применять с пероральными антидиабетическими средствами без влияния на их эффективность. Однако известны частные случаи как с гипогликемическим, так и гипергликемическим воздействием, требующим изменения дозирования антидиабетических средств во время лечения Максигезиком. Такие состояния требуют мониторинга уровней глюкозы в крови, что является мерой предосторожности во время сопутствующей терапии.

Колестипол и холестирамин. Одновременное применение Максигезика и колестипола или холестирамина уменьшает всасывание диклофенака примерно на 30% и 60% соответственно. Препараты следует принимать с интервалом в несколько часов.

Препараты, стимулирующие ферменты, метаболизирующие лекарственные средства. Препараты, стимулирующие ферменты, например рифампицин, карбамазепин, фентоин, зверобой (Hypericum perforatum), теоретически способны уменьшать концентрации диклофенака в плазме.

Метотрексат: при введении НПВС менее чем за 24 часа до или после лечения метотрексатом рекомендуется соблюдать осторожность, поскольку могут возрастать концентрации метотрексата в крови и увеличиваться токсичность этого вещества.

Препараты, которые, как известно, приводят к гиперкалиемии: сопутствующее лечение калийсберегающими диуретиками, циклоспорином, такролимусом или триметопримом может быть связано с увеличением уровней калия в сыворотке крови, поэтому мониторинг состояния пациентов следует проводить более часто.

Циклоспорин и такролимус: НПВС могут увеличивать нефротоксичность циклоспорина из-за влияния синтеза простагландинов почек. В связи с этим его следует применять в более низких дозах, чем у больных, которые циклоспорин не получают. Такой риск возникает и при лечении такролимусом

Одновременное применение высоких доз парацетамола с изониазидом повышает риск гепатотоксического синдрома.

Антибактериальные хинолоны: существуют отдельные данные относительно судорог, которые могут быть результатом сопутствующего применения хинолонов и НПВС.

Метоклопрамид и домперидон: могут увеличивать скорость всасывания парацетамола.

Мифепристон: НПВС не следует применять в течение 8-12 дней после применения мифепристона, поскольку НПВС могут уменьшить его эффект.

Не превышать указанные дозы.

Не принимать препарат с другими средствами, содержащими парацетамол.

С осторожностью применять пациентам в возрасте от 65 лет.

Применение препарата может привести к нарушению фертильности у женщин и не рекомендуется женщинам, стремящимся забеременеть. В отношении женщин, которые могут испытывать трудности с зачатием или проходящие обследование по поводу бесплодия, следует рассмотреть вопрос об отмене препарата.

НПВП могут увеличить риск серьезных сердечно-сосудистых тромботических явлений, инфаркта миокарда и инсульта, которые могут оказаться летальными, в связи с чем препарат не рекомендуется для лечения послеоперационной боли и во время операции аорто коронарного шунтирования.

Следует соблюдать осторожность, применяя препарат пациентам с печеночной порфирией.

С осторожностью следует назначать при заболеваниях печени, почек, желудочно-кишечного тракта в анамнезе, диспептических проявлениях, после хирургических вмешательств, пациентам пожилого возраста, при бронхиальной астме, застойной сердечной недостаточности. При наличии аллергических реакций в анамнезе назначать только в неотложных случаях.

Назначать диклофенак пациентам со значительными факторами риска кардиоваскулярных явлений (например, артериальная гипертония, гиперлипидемия, сахарный диабет, курение) можно только после тщательной клинической оценки. Данные клинических исследований и эпидемиологические данные свидетельствуют, что применение диклофенака, особенно в высоких дозах (150 мг/сут) и длительное время, может быть связано с незначительным увеличением риска развития артериальных тромботических событий (например инфаркта миокарда или инсульта).

Поскольку кардиоваскулярные риски диклофенака могут возрастать с увеличением дозы и продолжительности лечения, его необходимо применить в кратчайшие сроки и в самой низкой эффективной дозе. Следует периодически пересматривать потребности пациентов в применении диклофенака для облегчения симптомов и ответа на терапию.

Пациентам с неконтролируемой артериальной гипертензией, застойной сердечной недостаточностью, стойкой ишемической болезнью сердца, заболеваниями периферических артерий и/или цереброваскулярной болезнью назначить диклофенак не рекомендуется, при необходимости применение возможно только после тщательной оценки риска-0 только в. Подобную оценку следует провести перед началом длительного лечения пациентов с факторами риска развития сердечно-сосудистых явлений (например, артериальной гипертензией, гиперлипидемией, сахарным диабетом и курением).

Для пациентов с наличием в анамнезе артериальной гипертензии и/или застойной сердечной недостаточности легкой или умеренной степени тяжести необходимо проведение соответствующего мониторинга и предоставления рекомендаций, поскольку в связи с применением НПВС, включая диклофенак, были зарегистрированы случаи задержки жидкости.

Пациенты должны быть проинформированы о возможности возникновения серьезных случаев (боль в груди, одышка, слабость, нарушение речи), которое может произойти в любое время. В этом случае следует немедленно обратиться к врачу.

При продолжительном применении следует контролировать показатели периферической крови и функционального состояния печени.

При применении всех НПВС, включая диклофенак, были зарегистрированы случаи желудочно-кишечных кровотечений (рвота, молота), образование язвы или перфорации, которые могут быть летальными и наблюдаться в любое время в процессе лечения, как с предупредительными симптомами, так и и без них, а также при наличии в анамнезе серьезных явлений со стороны желудочно-кишечного тракта. Эти явления обычно имеют более серьезные последствия у пациентов пожилого возраста. Если у пациентов, получающих диклофенак, наблюдаются желудочно-кишечные кровотечения или образование язвы, применение препарата следует прекратить.

У пациентов с системной красной волчанкой и смешанными заболеваниями соединительной ткани может наблюдаться повышенный риск развития асептического менингита.

Очень редко в связи с применением НПВС, наблюдались серьезные реакции со стороны кожи, включая эксфолиативный дерматит, синдром Стивенса-Джонсона и токсический эпидермальный некролиз. Самый высокий риск возникновения данных реакций у пациентов существует в начале курса лечения, в большинстве случаев возникновение этих реакций происходит в пределах первого месяца лечения. Применение препарата следует прекратить при первом появлении сыпи на коже, поражений слизистых или любых других признаков гиперчувствительности.

Как и при применении других НПВС, редко без предварительной экспозиции диклофенака могут также возникнуть аллергические реакции, в том числе анафилактические/анафилактоидные.

Как и другие НПВС, Максигезик благодаря своим фармакодинамическим свойствам может маскировать признаки и симптомы инфекции.

Если симптомы не исчезают, следует обратиться к врачу.

Предостережение

Общие

Следует избегать применения препарата с системными НПВС, включая селективные ингибиторы циклооксигеназы-2, из-за отсутствия какой-либо синергической пользы и возможности развития дополнительных побочных эффектов.

Учесть, что у больных с алкогольным поражением печени увеличивается риск гепатотоксического действия парацетамола.

Пациентам, принимающим анальгетики каждый день при артритах легкой формы, необходимо проконсультироваться с лечащим врачом.

Следует соблюдать осторожность при назначении препарата лицам пожилого возраста. В частности, для людей пожилого возраста и пациентов с низким показателем массы тела рекомендуется применять самые низкие эффективные дозы.

Астма в анамнезе

Как и другие препараты, подавляющие активность простагландинсинтетазы, диклофенак натрия и другие НПВП могут спровоцировать развитие бронхоспазма у пациентов с бронхиальной астмой или у пациентов с бронхиальной астмой в анамнезе.

У больных бронхиальной астмой, сезонный аллергический ринит, отек слизистой носа (т.е. назальные полипы), хронические обструктивные заболевания легких или хронические инфекции дыхательных путей (особенно связанных с аллергическими подобными ринитам симптомами) чаще других обострение астмы (которые также связаны с переносимостью анальгетиков/анальгетической астмы), отек Квинке или крапивница. В этой связи таким больным рекомендованы специальные меры предосторожности (готовность к оказанию неотложной помощи). Это также касается больных аллергией на другие вещества, например, с кожными реакциями, зудом или крапивницей.

Воздействие на пищеварительный тракт

Как и при применении других НПВС, при назначении препарата пациентам с симптомами, свидетельствующими о нарушениях со стороны пищеварительного тракта (ТТ) или с анамнезом, предусматривающим наличие язвы желудка или кишечника, кровотечения или перфорации, обязательным является медицинское наблюдение и особая осторожность. . Риск возникновения кровотечения у ТТ увеличивается с повышением дозы и у больных с язвой в анамнезе, особенно с осложнениями в виде кровотечения или перфорации и у пожилых людей.

Чтобы уменьшить риск токсического воздействия на ТТ у пациентов с язвой в анамнезе, особенно с осложнениями в виде кровотечения или перфорации и у пожилых людей, лечение начинают и поддерживают низкими эффективными дозами.

Для таких пациентов, а также больных, требующих сопутствующего применения лекарственных средств, содержащих низкие дозы ацетилсалициловой кислоты (АСК) или других лекарственных средств, вероятно повышающих риск нежелательного действия на ТТ, следует рассмотреть вопрос о применении комбинированной терапии с применением защитных средств. (например, ингибиторов протонного насоса).

Пациенты с желудочно-кишечной токсичностью в анамнезе, особенно пожилого возраста, должны сообщать о любых необычных абдоминальных симптомах (особенно кровотечениях в ТТ). Предостережения также необходимы для больных, получающих сопутствующие лекарства, которые могут повысить риск язвы или кровотечения, такие как системные кортикостероиды, антикоагулянты, антитромботические средства или селективные ингибиторы обратного захвата серотонина.

Воздействие на печень

Тщательное медицинское наблюдение требуется в случае, когда Максигезик назначают пациентам с пораженной функцией печени, поскольку их состояние может обостриться.

Как и при применении других НПВС, уровень одного и более печеночных энзимов может повышаться. Во время длительного лечения препаратом назначается регулярный надзор за функциями печени в качестве мер предосторожности. Если нарушения функции печени сохраняются или ухудшаются, если клинические признаки или симптомы могут быть связаны с прогрессирующими заболеваниями печени или наблюдаются другие проявления (например, эозинофилия, сыпь), применение препарата следует прекратить. Течение заболеваний, таких как гепатиты, может проходить без продромальных симптомов.

Воздействие на почки

Поскольку при лечении НПВС сообщалось о задержке жидкости и отеке, особое внимание следует уделить больным с нарушением функции сердца или почек (в т. ч. функциональной почечной недостаточностью на фоне гиповолемии, нефротического синдрома, волчаночной нефропатии и декомпенсированного циррозом печени). , больным пожилого возраста, больным, получающим сопутствующую терапию диуретиками или препаратами, оказывающими существенное влияние на почечную функцию, и для пациентов с существенным снижением внеклеточного объема жидкости по какой-либо причине, например, до или после серьезного хирургического вмешательства. В таких случаях в качестве мер предосторожности рекомендуется мониторинг почечной функции. Прекращение терапии обычно приводит к возврату в состояние, которое предшествовало лечению.

Воздействие на гематологические показатели

При длительном применении препарата, как и других НПВС, рекомендуется мониторинг анализа крови.

Препарат может влиять на результаты лабораторных исследований содержания в крови глюкозы и мочевой кислоты.

Как и другие НПВС, препарат может временно угнетать агрегацию тромбоцитов. Следует тщательно присматривать за больными с нарушениями гемостаза.

Пациенты, у которых во время лечения препаратом Максигезик наблюдаются нарушения зрения, головокружение, вертиго, сонливость или другие нарушения со стороны ЦНС, должны воздерживаться от управления автотранспортом и работы с механизмами.

Не применять в период беременности или кормления грудью.

Дозу определяет для каждого пациента индивидуально, в зависимости от возраста, характера и течения заболевания, переносимости и лечебной эффективности препарата.

Взрослым и детям в возрасте от 14 лет – по 1 таблетке 2-3 раза в сутки после еды.

Продолжительность курса лечения составляет не более 5-7 дней и зависит от динамики симптомов. Максимальная суточная доза – 3 таблетки.

Препарат следует применять в наименьших эффективных дозах в течение кратчайшего периода времени, учитывая задание лечения у каждого отдельного пациента.

Не применять детям до 14 лет.

Симптомы: типичная клиническая картина последствий передозировки диклофенака отсутствует. Передозировка может вызвать такие симптомы, как головная боль, тошнота, рвота, боль в эпигастрии, гастроинтестинальное кровотечение, диарея, головокружение, дезориентация, возбуждение, запятая, сонливость, звон в ушах, потеря сознания или судороги.

Бледость, артериальная гипотензия, сердечная аритмия, сердечная недостаточность, при длительном применении препарата в больших дозах со стороны органов кроветворения может развиться апластическая анемия, панцитопения, агранулоцитоз, нейтропения, лейкопения, тромбоцитопения, при приеме крупных доз нарушение ориентации, нарушение со стороны желудочно-кишечного тракта (боль в животе, анорексия, тошнота, рвота, диарея, желудочно-кишечные кровотечения), со стороны мочевыделительной системы – нефротоксичность (почечная колика, интерстициальный нефрит, капиллярный некроз), нарушение метаболизм метаболический ацидоз, панкреатит. При тяжелом отравлении возможна острая почечная недостаточность и поражение печени. Острая почечная недостаточность с острым некрозом канальцев может проявляться сильной болью в пояснице, гематурией, протеинурией и развиться даже при отсутствии острого поражения печени. Поражение печени может оказаться явным через 12-48 часов после передозировки. При тяжелом отравлении печеночная недостаточность может прогрессировать в энцефалопатию, кровоизлияния, гипогликемию, запятую, летальный исход. Поражение печени может возникнуть у взрослых, принявших 10 г больше парацетамола и у детей, принявших более 150 мг/кг массы тела. У пациентов с факторами риска (длительный прием карбамазепина, фенобарбитала, фенитоина, рифампицина, зверобоя, других индукторов печеночных ферментов; злоупотребление алкоголем, недостаточность глутатионовой системы, СПИД, голодание, муковисцедоз, кахексия).

Лечение: срочные меры симптоматической терапии, промывание желудка, энтеросорбенты. Лечение острого отравления нестероидными противовоспалительными средствами состоит в первую очередь из поддерживающих мер и симптоматического лечения. Если чрезмерная доза принята в течение последнего часа, следует применить активированный уголь. Концентрацию парацетамола следует измерять каждые 4 часа. Применение N-ацетилцистеина возможно в течение 24 часов, максимально эффективно в течение 8 часов после отравления. При отсутствии рвоты возможно применение метионина.

Поддерживающие меры и симптоматическое лечение необходимы для устранения таких осложнений, как гипотензия, почечная недостаточность, судороги, гастроинтестинальные нарушения и угнетение дыхания.

Особые меры, такие как форсированный диурез, диализ или гемоперфузия, не могут гарантировать выведение нестероидных противовоспалительных средств из-за их высокого связывания с протеинами плазмы крови и интенсивным метаболизмом.

Со стороны системы крови и лимфатической системы: тромбоцитопения, нейтропения, лейкопения, анемия, гемолитическая анемия, апластическая анемия (особенно для больных с дефицитом глюкозо-6-фосфатдегидрогеназы), агранулоцитоз, панцитопения, сульфгемоглоби.

Со стороны иммунной системы: реакции гиперчувствительности, анафилактические/анафилактоидные реакции (включая гипотензию и анафилактический шок), ангионевротический отек (включая отек лица).

Психотические расстройства: дезориентация, депрессия, нарушение сна, инсомния, ночные кошмары, раздражительность, беспокойство, чувство страха, психотические расстройства, спутанность сознания, психомоторное возбуждение, галлюцинации.

Со стороны нервной системы: головные боли, головокружение, сонливость, парестезия, нарушение памяти, судороги, тревожность, тремор, асептический менингит, расстройство ощущения вкуса, нарушение мозгового кровообращения, нарушение чувствительности.

Со стороны органа зрения: расстройство зрения, затуманивание зрения, диплопия, неврит зрительного нерва.

Со стороны органов слуха и лабиринта уха: вертиго; звон в ушах, нарушение слуха.

Со стороны сердца: усиленное сердцебиение, тахикардия, одышка, боли в сердце, сердечная недостаточность, инфаркт миокарда. Данные клинических исследований и эпидемиологические данные свидетельствуют о повышенном риске тромботических осложнений (например, инфаркте миокарда или инсульта), связанном с применением диклофенака, в частности в высоких терапевтических дозах (150 мг/сут) и при длительном применении.

Со стороны сосудистой системы: артериальная гипертензия, артериальная гипотензия, васкулит.

Со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения: астма (включая одышку), бронхоспазм (особенно у пациентов, чувствительных к ацетилсалициловой кислоте), боль в груди, пневмонит.

Со стороны пищеварительной системы: тошнота, рвота, диарея, диспепсия, абдоминальная боль, метеоризм, анорексия, гастрит, гастроинтестинальные кровотечения, рвота с примесями крови, геморрагическая диарея, мелена, язва желудка или кишечника (с кровотечением или без нее, (включая геморрагический колит и обострение язвенного колита или болезнь Крона), запор, стоматит, глоссит, глоточное расстройство подобных диафрагме интестинальных стриктур, панкреатит.

Со стороны гепатобилиарной системы: увеличение уровня трансаминаз; гепатит, желтуха, нарушение функции печени; мгновенный гепатит, гепатонекроз (при приеме высоких доз), печеночная недостаточность.

Со стороны кожи и подкожной клетчатки: сыпь, крапивница, ощущение зуда, буллезная сыпь, экзема, экссудативная, мультиформная эритема, синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз (синдром Лайелла), эксфолиативный дермат, аллергическая пурпура, зуд.

Со стороны почек и мочевыводящих путей: ОПН, гематурия, протеинурия, нефротический синдром, интерстициальный нефрит, почечный папиллярный некроз.

Общие расстройства: отек, общее недомогание, повышенная утомляемость, усиленное потоотделение, гипогликемия вплоть до гипогликемической комы, синяки, кровотечения, импотенция, эритема.

3 года.

Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше +25 ºС, в недоступном для детей месте.

По 10 таблеток в блистере; по 1 блистеру в картонном конверте; по 1 блистеру в картонной пачке.

По рецепту.

Дж. Дункан Хелскер Пвт. Лтд.

Дільниця № 65,66,67, Фаза ІІ, Атгаон Індастріал Комплекс, Атгаон, Тал-Шахапур, Район-Тане 421601, Штат Махараштра, Індія