Фіноптин табл. п/о 40мг №100

1 таблетка містить верапамілу гідрохлориду 40 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, желатин, магнію стеарат, кремній колоїдний безводний, гіпромелоза 5-6 сPs, цукроза, титану діоксид, полісорбат 80, гліцерол 85%.

Таблетки, вкриті оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 40 мг: білого кольору, круглі, двоопуклі, з позначкою VL 40 на одому боці.

Селективні антагоністи кальцію з переважною дією на серце. Похідні фенілалкіламіну. Код АТС C08DА 01.

Верапаміл (верапамілугідро хлорид) є антагоністом кальцію або блокатором повільних кальцієвих каналів, належить до антиаритмічних препаратів IV класу за класифікацією. Фармакологічна дія верапамілу грунтується в основному на регуляції надходження іонів кальцію через клітинні мембрани стінок кровоносних судин і клітин міокарда.

Верапамілу гідрохлорид є дериватом фенілалкіламіну. Таблетки верапамілу містять рацемізовану суміш L- і D-форм; як блокатор кальцієвих каналів, L-ізомер є у 10-18 разів сильнішим за D-ізомер.

Основним фізіологічним ефектом верапамілу є пригнічення надходження іонів кальцію через клітинні мембрани клітин міокард ата гладком’язових клітин стінок кровоносних судин, без зниження концентрації кальцію в сироватці крові. При вазоспастичній стенокардії розслаблення коронарних артерій і пригнічення розвитку коронарного спазму поліпшуєміокардіальну перфузію і доставку кисню до серця. Розширення периферичних артерій знижує загальний периферичний опір, системний артеріальний тиск та опір викиду лівого шлуночка (після навантаження), що в цілому знижує напруженняміокардіальних стінок і знижує кисневі потреби міокарда. Шляхом зниження внутрішньоклітинної концентрації кальцію в клітинах міокарда верапаміл знижує скоротливість міокарда (негативний інотропний ефект), а також розширює коронарні і периферичні артерії.

Верапаміл подовжує рефрактерний період, який уповільнює атріовентрикулярну провідність. Антеградний рефрактерний період додаткових шляхів проведення може зменшуватись. Верапаміл може подовжувати інтервал PQ на електрокардіограмі, що, в основному, корелює з концентрацією верапамілу в плазмі (особливо на початку лікування). Верапаміл практично невпливає на тривалість інтервалів QRS або QT.

Після прийому разової дозитаблетованої форми близько 90% верапамілу гідро хлориду швидко всмоктується вшлунково-кишковому тракті. Як результат екстенсивного метаболізму (за допомогою CYP3A4-ферменту) при першому проходженні через печінку, проте системнабіодоступність низька - 10-20% від разової дози. При тривалому застосуванні відносна біодоступність підвищується до 20-35%. Дисфункція печінки може помітно підвищувати біодоступність верапамілу при пероральному прийомі. Пік концентрації в плазмі крові в основному реєструється через 1-2 години (таблетки верапамілу 80 мг). Міжіндивідуальні концентрації в плазмі крові значно варіюють.

Верапаміл широко розподіляється в різних частинах організму; середній об’єм розподілу становить 4-7 л/кг. Верапаміл надходить у спинномозкову рідину і грудне молоко, а також проникає крізь плаценту. У людей 90% верапамілу зв’язується з білками плазми.

Верапаміл активно метаболізуєтся печінкою (за допомогою CYP3A4-ферменту), в основному через N-де алкілування та О-де метилування. Основним метаболітом є норверапаміл, рівень концентрації вплазмі якого перевищує концентрацію верапамілу. Після прийому препарату протягом 5 днів 70% верапамілу виділяється із сечею та 16% з фекаліями. Менше 4% екскретується у незміненому вигляді. Період напів виведення коливається від 2 до 8 годин після перорального прийому разової дози. Після повторного прийому період напів виведення подовжується до 4,5-12 годин.

Термін дії таблеток верапамілу в середньому становить 8-10 годин.

Біодоступність верапамілу у жінок є вищоюніж у чоловіків.

При захворюваннях печінки відбувається збільшення біодоступності перорального верапамілу, об’єму розподілу та періодунапів виведення, зниження рівня печінкових трансаміназ і кліренсу.

У пацієнтів із захворюваннями нирок зміни кінетики, в основному, відсутні. Гемодіаліз, гемофільтрація і перитонеальнийдіаліз не впливають на елімінацію верапамілу, тому немає необхідності збільшувати дозу верапамілу у день процедури.

Профілактика нападів стенокардії (напруження, нестабільної, вазоспастичної – стенокардії Принц метала, варіантної стенокардії).

Профілактика і терапія суправентрикулярнихтахікардій, що включають мерехтіння і фібриляцію передсердь.

Артеріальна гіпертензія.

Вторинна профілактика стенокардії після перенесеного гострого інфаркту міокарда.

Гіпер чутливість до верапамілу гідро хлориду або будь-яких інших допоміжних речовин препарату.

Виражена лівошлуночкова недостатність (тиск заклинювання легеневої артерії >20 мм рт. ст. або фракція викиду лівого шлуночка <20-30%).

Виражена гіпотензія (систолічний тиск <90мм рт. ст.).

Кардіогенний шок.

Некомпенсована серцева недостатність.

Ускладнений гострий інфаркт міокарда.

Атріовентрикулярна блокада II або IIIступеня (без функціонуючого водія ритму).

Синдром слабкості синусного вузла (якщо упацієнта відсутній функціонуючий штучний водій ритму).

Тріпотіння або мерехтіння передсердя в поєднанні з додатковим провідним трактом (наприклад, синдром Вольфа–Паркінсона–Уайта або синдром Лауна–Ганонга–Льовіне).

Інтоксикація похідними дигіталісу.

Верапаміл сприяє розвитку деяких типів фармакодинамічних і фармакокинетичних взаємодій. Верапаміл метаболізується за допомогою CYP3A4-ферменту, який він також інгібує. Верапаміл є також інгібітором P-глікопротеїну.

Верапаміл фармакодинамічно взаємодіє з антиаритмічними препаратами, такими як аміодарон, дизопірамід, дофетилід, квинідин, бета-блокатори (див. нижче); з антигіпертензивними препаратами, такими як клонідин і празозин; одночасне застосування може підвищувати ризик серцевої недостатності, порушення AV-провідності та вираженої гіпотензії.

Верапаміл інгібує метаболізм дофетиліду іквенідину, а також може інгібувати метаболізм аміодарону і дизопіраміду. При одночасному застосуванні з дифетилідом спостерігалось збільшення інтервалу QT. При застосуванні верапамілу з хінидином можуть розвиватися гіпотензія і набряк легенів у хворих на гіпертрофічну обструктивну кардіоміопатію.

Верапаміл знижує кліренс атенололу у пацієнтів, схильних до брадикардії. Рівні метопрололу і верапамілу збільшуються при одночасному застосуванні. Меншою мірою верапаміл інгібує метаболізм пропранололу. Пацієнтам, які застосовують очні краплі тимололу, показано додаткове обстеження.

Пацієнтам, які приймають верапаміл, протипоказано призначення внутрішньо венних бета-блокаторів.

Дія верапамілу на інші блокатори іонів кальцію не досліджувалась. Верапаміл фармакокінетично впливає на препарати, метаболізм яких відбувається за допомогою CYP3A4-ферменту (такі як дилтіазем, амлодипін, фелодипін, нілвадипін, німодипін, ніфедипін, нізолдипін, нітрендипін та інші представники антагоністів кальцію).

Верапаміл може збільшувати концентрацію вплазмі дигоксину (на 70%), отже, при одночасному застосуванні дозу дигоксинутреба зменшити вдвічі. Також при сумісному прийомі збільшується біодоступність дигітоксину (на 25-35%) та інтервал QT.

Солі кальцію пригнічують фармакодинамічніефекти верапамілу.

Верапаміл може токсично впливати при одночасному застосуванні з цефтріаксоном і кліндаміцином. Кларитроміцин та еритроміцин також можуть підвищувати токсичність верапамілу, інгібуючи його метаболізм. Рифампіцин впливає на метаболізм перорального верапамілу.

Верапаміл інгібує метаболізм карбамазепіну, також відмічався нейротоксичний ефект при їх сумісному застосуванні. Фенобарбітал і фенітоїн підвищують метаболізм верапамілу. Також при сумісному прийманні спостерігалось підвищення токсичності фенітоїну. Верапаміл і фенітоїн можуть спричинювати гіперплазію ясен.

Вплив верапамілу на концентрацію в плазмі літію варіює, проте одночасне застосування може підвищувати нейротоксичность препаратів літію.

Верапаміл збільшує (на 15 %) біодоступністьімізину. Фармакодинамічні взаємодії верапамілу з флуоксетином (CYP3A4-інгібітор) та іншими антидепресантами (CYP3A4-субстратами, нефазодоном, сертіндолом, сертраліном і венлафаксином) не досліджувалися, проте пацієнти повинні обстежуватись щодо можливого розвитку найрізноманітніших побічних реакцій.

Кетоконазол інгібує метаболізм верапамілу ізбільшує його біодоступність. Дія флуконазолу та ітраконазолу на метаболізм верапамілу не досліджувалася, проте вона не виключається.

Верапаміл збільшує системну експозицію деяких протипухлинних препаратів, що включають адріаміцин (доксорубіцин), паклітаксел, тамоксифен, і, можливо також циклофосфамід і тореміфен. Верапаміл також збільшує системну експозицію циклоспорину. Верапаміл з циклоспорином можуть спричинювати гіперплазію ясен.

Застосування верапамілу може підсилювати антитромботичний ефект ацетил саліцилової кислоти, тоді як ацетил саліцилова кислота може зменшувати гіпотензивний ефект верапамілу.

Верапаміл збільшує біодоступність мідазоламу, тріазоламу і буспірону та суттєво потенціює їх ефект. Подібна взаємодія, ймовірно, спостерігатиметься з альпразолом і золпідемом.

Циметидин інгібує елімінацію верапамілу.

Дослідження впливу верапамілу на метаболізмглюкокортикоїдів, метаболізм яких пов’язаний з ферментом CYP3A4, непроводилось, проте можливість метаболічної взаємодії не виключена.

Вплив верапамілу на ВІЛ–інгібітори протеазита інгібітори зворотної транскриптази ненуклеозиду не досліджувався, проте можливість фармакокінетичної взаємодії не виключена.

Негативний інотропний і гіпотензивний ефект може потенціюватися при застосуванні інгаляційних анестетиків (таких якгалотан, потентіат). Одночасне внутрішньо венне застосування дантролену іверапамілу може призводити до гіперкаліємії та серйозного пригнічення циркуляції.

Верапаміл інгібує метаболізм HMG-CoA–інгібіторів редуктази (" статинів"). При сумісному застосуванні біодоступність симвастатину збільшується в 6,2 рази та пікова концентрація в плазмі крові – в 3,4 рази. Подібна взаємодія може спостерігатися при сумісному прийомі з атровастатином і ловастатином та малоймовірно – з флувастатином, росувастатином і правастатином.

Сумісне застосування цисаприду з верапамілом збільшує інтервал QT.

Верапаміл зменшує кліренс і збільшує періоднапів виведення теофіліну на 20-30 %.

Селденафіл повинен призначатися з обережністю при терапії верапамілом, який може сприяти розвитку аритмій ігіпотензії.

Сульфінпіразон підсилює елімінацію і антитромбоцитарну дію верапамілу.

Інфузія натрію дантролену при терапії верапамілом може спричинювати гіпотензію і шлуночкову тахікардію.

Паралельне застосування етилового спирту іверапамілу взаємно потенціює ефект один одного. Верапаміл також інгібує елімінацію етилового спирту.

Сік грейпфрута на 1/3 збільшує біодоступність верапамілу.

Верапаміл може спричинити асимптоматичну атріовентрикулярну блокаду I ступеня та транзиторну брадикардію, які іноді супроводжуються зникаючий вузловим ритмом.

Хворі на гіпертрофічну кардіоміопатію схильні до високого ризику несприятливих кардіальних ефектів.

Ризик побічних кардіальних ефектів підвищується у пацієнтів, які одночасно приймають бета-блокатори.

У разі серцевої недостатності або порушень провідності під час лікування верапамілом дозу препарату треба зменшити або його застосування припинити, за необхідності розпочати відповідну терапію.

Особлива увага повинна надаватися застосуванню верапамілу при лікуванні новонароджених і дітей першого року життяу зв’язку з тим, що вони можуть бути більш чутливими до індукованих верапамілом порушень ритму серця.

У людей похилого віку сповільнена елімінація верапамілу і подовжений період напіввиведення.

Доза верапамілу повинна зменшуватися для пацієнтів із захворюваннями печінки. Під час лікування верапамілом з певними інтервалами повинна контролюватися функція печінки.

Пацієнти з нирковою недостатністю повинні ретельно спостерігатися, незважаючи на те, що в основному зміна дози для них неє необхідною. Терапія верапамілом продовжується під час діалізу.

Може стати необхідним зменшення дозиверапамілу для пацієнтів з пониженою нейром’язовою провідністю (наприклад з Myasthenia gravis, із синдромом Ламберта–Ітона, з м’язовою дистрофією Дюшена, при застосуванні міо релаксантів під час наркозу).

Блокатори кальцієвих каналів можуть знижувати фертильність у чоловіків, що повинно братися до уваги, якщо учоловіка, який приймає блокатори кальцієвих каналів, діагностується нез’ясовна іншими причинами безплідність. Ця дія повністю оборотна після відміни препарату.

В окремих пацієнтів при вживанні алкоголю (етанолу) під час лікування верапамілом може знижуватися виведення алкоголю з організму.

Пацієнти, які отримують терапію верапамілом, повинні утримуватися від вживання грейпфрутового соку.

Залежно від індивідуальної чутливості верапаміл може погіршувати здатність керувати авто транспортом і працювати з точними механізмами, особливо на початку лікування. Під час терапії верапамілом концетрація алкоголю в крові може бути підвищеною, ніж звичайно, а вплив алкогольної інтоксикації – тривалішим.

Верапаміл проникає крізь плаценту і можебути знайдений в крові пупкової вени після пологів. Верапаміл застосовують для профілактики передчасних пологів, проте не повідомлялося ні про пролонгування пологів, ні про підвищення потреби в акушерських втручаннях. Проте відсутні порівняльні дослідження щодо безпеки застосування верапамілу під час вагітності і пологів, тому верапаміл повинен застосовуватися тільки в окремих випадках, коли очікувані переваги терапії перевищуватимуть потенційну небезнеку для плода; з особливою обережністю – в І триместрі вагітності.

Верапаміл екскретується з грудним молоком, концентрація може досягати 60% по відношенню до вмісту в плазмі крові матері. Експозиція дитини – менше 0,01 % від материнської дози, і ймовірність розвитку побічних ефектів є малоймовірною. Повідомлялося про випадки реакцій підвищеної чутливості, спричинених верапамілом у грудному молоці.

Стенокардія або артеріальна гіпертензія

Початкова доза для дорослих дорівнює 40-80мг 3 або 4 рази на день. Дозу можна збільшувати щонеділі (при нестабільній стенокардії – щоденно) до досягнення бажаного клінічного ефекту. Звичайно денна підтримуюча доза для дорослих коливається між 240 мг і 480 мг за 3-4 прийоми (стенокардія) або за 2-3 прийоми (артеріальна гіпертензія).

Аритмії

При профілактичному лікуванні рекурентної пароксизмальної надшлуночкової тахікардії початкова доза для дорослих і підлітків становить 240-480 мг на день за 3-4 прийоми. Для контролю частоти скорочень шлуночків при хронічному тріпотінні або мерехтінні передсердя звичайно денна доза для дорослих дорівнює 240-320 мг за 3-4 прийоми. Максимальна анти аритмічна дія звичайно спостерігається в межах 48 годин від початку терапії в наведених дозуваннях.

Вторинна профілактика інфаркту міокарда

Лікування повинно починатися якомога раніше, через 7-14 днів після інфаркту. Звичайна доза для дорослих дорівнює 120 мг 3рази на день.

При тривалому застосуванні верапамілу його біодоступність, як правило, збільшується. Отже, може знадобитися корекція дозування після 2-3 тижнів терапії верапамілом.

Люди похилого віку

Люди похилого віку можуть бути більш чутливими до дії верапамілу при прийомі звичайної дорослої дози. Отже, можестати необхідним зменшення дози. Цей феномен частіше виявляється у жінок, ніж у чоловіків.

Ниркова недостатність

Корекція дози в основному не є необхідною при нирковій недостатності.

Печінкова недостатність

При печінковій недостатності доза повинна бути зменшена; при вираженій недостатності - до 1/5 від звичайної дорослої дози.

Звичайна денна доза для дітей до 1 року становить 2-8 мг/кг маси тіла, що дається в 2 або 3 прийоми. Для дітей від 1 до 14 років звичайна денна доза становить 3-6 мг/кг маси тіла в 2 або 3 прийоми.

Передозування верапамілу є небезпечним інавіть може стати небезпечним для життя. Клінічний ефект в основному спостерігається через 30-60 хвилин після перорального прийому дози, що у 5-10 разів перевищує терапевтичну. Дія передозування препарату на центральну нервову систему призводить до нестійкості, сплутаності свідомості, судом; циркуляторного колапсу, коми. Можуть виникати нудота, блювання, метаболічний ацидоз і вторинна гіперглікемія. Найтиповішими серцево-судинними ознаками єгіпотензія, брадикардія, атріовентрикулярна блокада, вузловий зникаючий ритм, можлива асистолія.

Превентивні заходи і абсорбція

При передозуванні може застосовуватися активоване вугілля. Вміст шлунка необхідно евакуювати шляхом промивання. У разі прийому великої кількості таблеток верапамілу треба провести промивання кишечнику (лаваж).

Специфічні заходи

Лікування циркуляторних порушень –симптоматичне і підтримуюче; може використовуватися внутрішньо венне введення 10-20 мл 10% кальцію глюконату (2,25-4,5 ммоль) на рівні 5 ммоль/год. За наявності атріовентрикулярної блокади II-III ступеня, брадикардії або асистолії показано введення атропіну, ізопреналіну або орципреноліну, також рекомендується моніторинг серцевої функції. У разі розвитку гіпотензії можливо введення допаміну, добутаміну або норадреналіну. За наявності симптомів серцевої недостатності рекомендується продовження введення допаміну, добута мінута/або кальцію глюконату.

Більшість побічних ефектів верапамілу відбуваються внаслідок його вазодилятуючого і негативного хронотропного ефекту.

Можливі запори приблизно у 10-35% пацієнтів, які приймали таблетки. Інші (пов’язані з вазодилатацією) побічні реакції включають головний біль, еритему, запаморочення, набряклість гомілок; гіперплазія ясен може спостерігатися при тривалому застосуванні. Більш тяжкі реакції, що часто вимагають зниження терапевтичної дози або припинення терапії, включають брадикардію, гіпотензію, хронічну серцеву недостатність, атріовентрикулярну блокаду і навіть асистолію. Ці побічні реакції в більшості випадків спостерігаються у пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю, порушеннями атріовентрикулярної провідності або при одночасному прийомі бета-блокаторів.

5 років.

Зберігати при кімнатній температурі (15–25°C) в недоступному для дітей місці.

40 таблеток у блістерах в картонній коробці.

Оріон Корпорейшн, Финляндия.