Диклоберл супозиторії ректальні по 50 мг, 10 шт.

Діюча речовина: диклофенак натрію.

1 супозиторій містить диклофенаку натрію 50 мг.

допоміжні речовини: пропілгалат, етанол 96%, крохмаль кукурудзяний, жир твердий.

Супозиторії.

Основні фізико-хімічні властивості: торпедоподібні супозиторії від білого до жовтуватого кольору з увігнутою основою.

Нестероидные противовоспалительные средства. Производные уксусной кислоты и родственные вещества.

Код АТХ М01А В05.

Диклоберл® 50 містить диклофенак натрію - речовину нестероїдної структури, має виражену аналгетичну та протизапальну дію. Він є інгібітором простагландінсинтетази (ЦОГ).

Абсорбція.

Всмоктування швидке, але повільніше, ніж при застосуванні таблеток із кишковорозчинним покриттям. Після застосування супозиторіїв Диклоберл® 50 в дозі 50 мг максимальна концентрація в плазмі максимальна концентрація досягається через 1 годину, але максимальна концентрація на одиницю дози становить близько двох третин від концентрації, що досягається після застосування таблеток з кишковорозчинним покриттям (1,95 ± 0,8 мкг/мл (1,9 мкг/мл = 5,9 мкмоль/л).

Біодоступність.

Як і у разі застосування пероральних лікарських форм препарату, площа під кривою концентрації (AUC) становить приблизно половину значення, отриманого при застосуванні парентеральної дози. Після багаторазового застосування препарату його фармакокінетика не змінюється. Кумуляція препарату не спостерігається за умови дотримання рекомендованих доз.

Розподіл.

Зв'язування диклофенаку з білками плазми становить 99,7%, головним чином з альбуміном - 99,4%.

Диклофенак проникає в синовіальну рідину, де його максимальна концентрація досягається на 2-4 години пізніше, ніж у плазмі. Уявний період напіввиведення із синовіальної рідини становить 3-6 годин. Через 2 години після досягнення максимальної концентрації в плазмі концентрація диклофенаку в синовіальній рідині залишається вищою, ніж у плазмі крові це явище спостерігається протягом 12 годин.

Диклофенак був виявлений у низькій концентрації (100 нг/мл) у грудному молоці в однієї жінки, що годує. Передбачувана кількість препарату, що потрапляє в організм немовляти з грудним молоком, еквівалентна дозі 0,03 мг/кг/добу.

Метаболізм.

Диклофенак метаболізується частково шляхом глюкуронізації незміненої молекули, але головним чином - шляхом одноразового та багаторазового гідроксилювання та метоксилювання, що призводить до утворення кількох фенольних метаболітів, більша частина яких утворює кон'югати з глюкуроновою кислотою. Два з цих фенольних метаболітів є біологічно активними, але значно меншими, ніж диклофенак.

Виведення.

Загальний системний кліренс диклофенаку із плазми крові становить 263±56 мл/хв (середнє значення ±СО). Кінцевий період напіввиведення із плазми крові становить 1-2 години. Період напіврозпаду крові чотирьох метаболітів, у тому числі двох фармакологічно активних, також нетривалий і становить 1-3 години. Близько 60% дози препарату виводиться із сечею у вигляді кон'югатів з глюкуроновою кислотою інтактної молекули та у вигляді метаболітів, більшість з яких також перетворюється на глюкуронідні кон'югати. У незміненому вигляді виводиться менше 1% диклофенаку. Решта доз препарату виводиться у вигляді метаболітів з калом.

Фармакокінетика в окремих груп хворих.

Вплив віку пацієнта на всмоктування, метаболізм та виведення препарату не спостерігався, крім того, що у п'яти пацієнтів похилого віку 15-хвилинна інфузія призвела до вищої на 50% концентрації препарату в плазмі крові, ніж це очікувалося у молодих здорових добровольців.

У пацієнтів з порушеннями функції нирок, які отримували терапевтичні дози, можна не очікувати на накопичення незміненої активної речовини, виходячи з кінетики препарату після одноразового застосування. У хворих з кліренсом креатиніну менше 10 мл/хв розрахункові рівноважні концентрації гідроксильованих метаболітів у плазмі крові приблизно у 4 рази вищі, ніж у здорових добровольців. Однак зрештою всі метаболіти виводилися з жовчю.

Пацієнти із порушеннями функції печінки.

У хворих на хронічний гепатит або компенсований цироз печінки показники фармакокінетики та метаболізм диклофенаку аналогічні таким, як у пацієнтів без захворювань печінки.

• Запальні та дегенеративні форми ревматизму: ревматоїдний артрит, ювенільний ревматоїдний артрит, анкілозуючий спондиліт, остеоартрит, включаючи спондилоартрит;
• Больові синдроми з боку хребта;
• Ревматичні захворювання позасуглобових м'яких тканин;
• посттравматичні та післяопераційні больові синдроми, що супроводжуються запаленням та набряком, особливо після стоматологічних та ортопедичних операцій;
• Гінекологічні захворювання, що супроводжуються больовим синдромом та запаленням, наприклад первинна дисменорея та аднексит;
• напади мігрені;
• Гострі напади подагри;
• Як допоміжний засіб при тяжких запальних захворюваннях ЛОР-органів, що супроводжуються болісним відчуттям, наприклад, при фаринготонзиліті, отиті.

Відповідно до загальних терапевтичних принципів, основне захворювання слід лікувати засобами базисної терапії. Гарячка сама по собі не є показанням для застосування препарату.

Інші нестероїдні протизапальні засоби, включаючи саліцилати.

Одночасне застосування декількох нестероїдних протизапальних засобів може підвищити ризик шлунково-кишкових виразок та кровотечі з синергічної дії. Тому одночасне застосування диклофенаку з іншими нестероїдними протизапальними засобами не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування»).

Дігоксин, фенітоїн, літій.

Одночасне застосування препарату Диклоберл і дигоксину, фенітоїну або літію може підвищити концентрацію цих лікарських засобів у крові. Необхідно перевіряти концентрацію рівня літію у сироватці крові. Рекомендується моніторинг рівня дигоксину та фенітоїну у сироватці крові.

Діуретики, β-блокатори, інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину ІІ.

Нестероїдні протизапальні засоби можуть зменшувати дію діуретиків та антигіпертензивних лікарських засобів (наприклад, β-блокаторів, інгібіторів АПФ та антагоністів ангіотензину II), тому рівень артеріального тиску слід періодично вимірювати.

У деяких пацієнтів з порушеннями функції нирок (наприклад, пацієнти з зневодненням або пацієнти похилого віку з порушеннями функції нирок) одночасне застосування інгібіторів АПФ або антагоністів ангіотензину ІІ та речовин, що пригнічують ЦОГ, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову ниркову хворобу. , Яка зазвичай зворотна. Таким чином, поєднання застосовують із застереженням, особливо пацієнтам похилого віку.

Пацієнтам слід отримувати належну гідратацію, рекомендується також моніторинг ниркової функції після початку супутньої терапії та періодично після неї, особливо щодо діуретиків та інгібіторів АПФ, внаслідок збільшення ризику нефротоксичності.

Препарати, як відомо, викликають гіперкаліємію.

Супутнє лікування калійзберігаючими діуретиками, циклоспорином, такролімусом або триметопримом може бути пов'язане зі збільшенням рівня калію в сироватці крові, тому моніторинг стану пацієнтів слід проводити частіше.

Одночасне застосування препарату Диклоберл і калійзберігаючих діуретиків може призвести до гіперкаліємії. Тому, при одночасному застосуванні рекомендується частий моніторинг рівня калію.

Кортикостероїди.

Підвищують ризик шлунково-кишкових виразок або кровотеч (див. розділ «Особливості застосування»).

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Підвищують ризик шлунково-кишкових виразок та кровотеч (див. розділ «Особливості застосування»).

Метотрексат.

Диклофенак може пригнічувати кліренс метотрексату у ниркових канальцях, що призводить до підвищення рівня метотрексату. Слід бути обережними при застосуванні препарату Диклоберл протягом 24 годин до або після застосування метотрексату, оскільки в таких випадках може підвищуватися концентрація метотрексату в крові та посилюватись його токсична дія.

Були зареєстровані випадки серйозної токсичності, коли метотрексат та нестероїдні протизапальні засоби, включаючи диклофенак, застосовувалися з інтервалом у межах 24 годин. Ця взаємодія опосередкована через накопичення метотрексату внаслідок порушення ниркової екскреції у присутності нестероїдних протизапальних засобів.

Циклоспорин.

Нестероїдні протизапальні лікарські засоби, такі як диклофенак натрію, можуть посилювати нефротоксичність циклоспорину через вплив на ниркові простагландини. У зв'язку з цим диклофенак слід застосовувати у нижчих дозах, ніж для пацієнтів, які не застосовують циклоспорин.

Такролімус.

При застосуванні нестероїдних протизапальних засобів з такролімусом можливе підвищення ризику нефротоксичності, що може бути опосередковано через ниркові антипростагландин ефекти нестероїдних протизапальних засобів та інгібітора кальциневрину, у зв'язку з цим диклофенак слід застосовувати в нижчих дозах, ніж пацієнтам, не застосовують такролімус.

Антикоагулянти та антитромботичні засоби.

Рекомендується бути обережним, оскільки одночасне застосування може посилити дію антитромботичних засобів або антикоагулянтів, таких як варфарин (див. розділ «Особливості застосування»). Рекомендується бути обережним через те, що одночасне застосування може підвищити ризик кровотечі.

Хоча клінічні дослідження не свідчать про вплив диклофенаку на активність антикоагулянтів, існують окремі дані про збільшення ризику геморагії у пацієнтів, які одночасно застосовують диклофенак і антикоагулянти. Тому рекомендується ретельно спостерігати таких пацієнтів. Як і інші нестероїдні протизапальні препарати, диклофенак у високих дозах може тимчасово пригнічувати агрегацію тромбоцитів.

Пробенецид.

Лікарські засоби, що містять пробенецид, можуть гальмувати виведення диклофенаку.

Протидіабетичні лікарські засоби.

Клінічні дослідження показали, що диклофенак може застосовуватися разом із пероральними гіпоглікемічними засобами без впливу на їх терапевтичний ефект. Однак є деякі повідомлення про окремі випадки як гіпоглікемії, так і гіперглікемії, що зумовлювало необхідність зміни дози протидіабетичних засобів у процесі застосування диклофенаку.

З цієї причини як запобіжний засіб рекомендується в процесі комбінованої терапії кон

Загальні.

Слід уникати одночасного застосування Диклоберлу з іншими нестероїдними протизапальними засобами, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, через відсутність будь-яких доказів синергічного ефекту та у зв'язку з потенційними адитивними побічними ефектами.

Щоб мінімізувати побічні ефекти, лікування слід розпочинати з найменшої ефективної дози протягом найкоротшого періоду часу, необхідного для контролю симптомів (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та шлунково-кишкові та серцево-судинні ризики).

Плацебо-контрольовані дослідження вказали на підвищений ризик розвитку тромботичних серцево-судинних та цереброваскулярних ускладнень при застосуванні певних селективних інгібіторів ЦОГ-2. Чи цей ризик безпосередньо корелює із селективністю ЦОГ-1/ЦОГ-2 окремих НПЗП, все ще залишається невідомим.

Слід уникати одночасного застосування Диклоберлу з системними нестероїдними протизапальними засобами, такими як селективні інгібітори циклооксигенази-2, через відсутність будь-яких доказів синергічного ефекту та у зв'язку з потенційними адитивними побічними ефектами.

Оскільки в даний час відсутні порівняні дані клінічних досліджень щодо довгострокового лікування з використанням максимальної дози диклофенаку, можливість такого підвищення ризику не може бути виключена.

Поки не з'являться такі дані, перед використанням диклофенаку слід проводити ретельну оцінку співвідношення користі-ризику у пацієнтів з клінічно підтвердженим коронарною хворобою серця, цереброваскулярними порушеннями, оклюзійними захворюваннями периферичної артерії або значними факторами ризику (наприклад, гіпертензією, гіперлією). Через це ризик слід застосовувати мінімальну ефективну дозу протягом короткого періоду часу.

Пацієнти похилого віку.

Необхідна обережність щодо пацієнтів похилого віку. Зокрема, рекомендується застосовувати найнижчу ефективну дозу ослабленим пацієнтам похилого віку із низькою масою тіла.

У пацієнтів похилого віку існує підвищена частота побічних реакцій на нестероїдні протизапальні засоби, особливо таких як шлунково-кишкова кровотеча, виразка або перфорація. Такі шлунково-кишкові реакції в цілому мають серйозніші наслідки у пацієнтів похилого віку і можуть бути летальними (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

У поодиноких випадках, як і при застосуванні інших нестероїдних протизапальних засобів, можуть спостерігатися алергічні реакції, у тому числі анафілактичні/анафілактоїдні реакції, навіть без попереднього впливу диклофенаку.

Завдяки своїм фармакодинамічним властивостям, Диклоберл®, як і інші нестероїдні протизапальні засоби, може маскувати ознаки та симптоми інфекції.

Шлунково-кишкові кровотечі, виразки та перфорації.

Про шлунково-кишкові (ІЧ) кровотечі, виразки або перфорації, які можуть бути летальними, повідомлялося при застосуванні всіх нестероїдних протизапальних засобів у будь-який час при лікуванні, з наявністю або без міри симптомів або серйозних ШК явищ в анамнезі.

Ризик ШК кровотечі, виразки або перфорації підвищується при збільшенні дози нестероїдних протизапальних засобів у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо якщо утруднено геморагії або перфорацією (див. розділ "Протипоказання"), і у пацієнтів похилого віку. Такі пацієнти повинні починати та підтримувати лікування низькими доступними дозами.

Для таких пацієнтів, а також для тих, хто потребує супутнього застосування лікарських засобів, що містять низькі дози аспірину, слід розглянути питання про застосування комбінованої терапії із застосуванням захисних засобів (наприклад, мізопростолу або інгібіторів протонної помпи) (див. нижче та розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Пацієнтам із ШК токсичністю в анамнезі, особливо похилого віку, слід повідомляти про будь-які незвичайні абдомінальні симптоми (особливо ШК кровотечі), особливо на початковій стадії лікування.

Застереження також потрібні для хворих, які отримують одночасно лікарські засоби, які можуть підвищити ризик виразки або кровотечі, такі як системні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад, варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромботичні засоби (наприклад, аспірин) (див. розділ « взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо у пацієнтів, які отримують Диклоберл, виникла ШК кровотеча або виразка, застосування препарату необхідно припинити.

Нестероїдні протизапальні засоби слід застосовувати з обережністю та під ретельним контролем пацієнтам з симптомами, що свідчать про можливі ШК порушення в анамнезі з допустимою шлунковою або кишковою виразкою, кровотечею або перфорацією, або в анамнезі зі ШК захворюваннями (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть бути погіршено (див. розділ «Побічні реакції»).

Нестероїдні протизапальні засоби, включаючи диклофенак, можуть бути пов'язані з підвищеним ризиком неспроможності шлунково-кишкових анастомозів. При застосуванні диклофенаку після шлунково-кишкових операцій рекомендується ретельне медичне спостереження та обережність.

Вплив на серцево-сосудисту систему.

Пацієнтам із встановленим серцево-судинним захворюванням (наприклад, серцевою недостатністю, встановленою ішемічною хворобою серця, хворобою периферичних артерій) або неконтрольованою гіпертензією застосування препарату Диклоберл® зазвичай не рекомендується.

Призначати диклофенак пацієнтам із значними факторами ризику кардіоваскулярних явищ (таких як артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння) можна лише після ретельної клінічної оцінки та лише у дозах до 100 мг на добу, якщо тривалість терапії становить понад 4 тижні.

Оскільки кардіоваскулярні ризики диклофенаку можуть зростати зі збільшенням дози та тривалості лікування, його необхідно застосовувати якнайкоротший період і в найефективнішій дозі. Слід періодично переглядати потребу пацієнта у застосуванні диклофенаку для полегшення симптомів та відповіді на терапію.

Для пацієнтів з наявністю в анамнезі артеріальної гіпертензії та/або застійної серцевої недостатності легкого або помірного ступеня тяжкості необхідне проведення відповідного моніторингу та рекомендації, оскільки у зв'язку із застосуванням нестероїдних протизапальних засобів, включаючи диклофенак, були зареєстровані випадки затримки рідини та набряків.

Дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані свідчать, що застосування диклофенаку, особливо у високих дозах (150 мг/добу) та при тривалому лікуванні може бути пов'язане з незначним збільшенням ризику розвитку артеріальних тромботичних подій (наприклад інфаркту міокарда чи інсульту).

Необхідно періодично оцінювати потребу пацієнта у полегшенні симптомів та відповідь на терапію, особливо якщо тривалість терапії становить понад 4 тижні.

Пацієнти повинні бути поінформовані про необхідність контролювати появу симптомів серйозних артеріальних тромбоемболічних явищ (наприклад, біль у грудях, задишки, слабкості, нерозбірливого мовлення), які можуть виникнути без попередження. У разі появи такого явища пацієнти повинні негайно звернутися до лікаря.

Шкірні реакції.

Дуже рідко повідомлялося про серйозні шкірні реакції, деякі з них летальні, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), які виникали у зв'язку із застосуванням нестероїдних протизапальних засобів (див. розділ «Побічні реакції»).

У пацієнтів високий ризик розвитку цих реакцій спостерігається на початку курсу терапії: поява реакції відзначається здебільшого протягом першого місяця лікування. Застосування препарату Диклоберл необхідно припинити при першій появі шкірних висипів, ураженнях слизової оболонки або при появі будь-яких інших ознак підвищеної чутливості.

Як і в разі застосування інших нестероїдних протизапальних засобів, в окремих випадках можуть виникнути алергічні реакції, включаючи анафілактичні/анафілактоїдні реакції, навіть без попереднього впливу диклофенаку.

Системний червоний вовчак та змішані захворювання сполучної тканини.

У пацієнтів із системним червоним вовчаком та змішаними захворюваннями сполучної тканини можливе підвищення ризику розвитку асептичного менінгіту.

Вплив печінку.

Ретельне медичне спостереження потрібне у разі, коли диклофенак призначають пацієнтам з порушеннями функції печінки, оскільки їх стан може погіршитися. Як і при застосуванні інших нестероїдних протизапальних засобів, включаючи диклофенак, рівень одного або декількох ферментів печінки може підвищуватися. Якщо Диклоберл® застосовувати тривало або повторювані, як запобіжний засіб рекомендується регулярно контролювати функцію печінки.

Слід негайно припинити застосування препарату Диклоберл при виникненні клінічних ознак порушення функції печінки. При застосуванні препарату Диклоберл гепатит може виникнути без продромальних симптомів. Застереження необхідні у разі, якщо диклофенак застосовується пацієнтам із печінковою порфірією, через ймовірність провокування нападу.

При тривалому лікуванні лікарським засобом Диклоберл® 50 призначається регулярне спостереження за функціями печінки як запобіжний засіб. Якщо порушення функції печінки зберігаються або погіршуються і якщо клінічні симптоми можуть бути пов'язані з прогресуючими захворюваннями печінки або спостерігаються інші прояви (наприклад еозинофілія, ознаки висипу на шкірі), застосування препарату Диклоберл 50 слід припинити.

Крім підвищення активності печінкових ферментів, були отримані поодинокі повідомлення про тяжкі печінкові реакції, включаючи жовтяницю та блискавичний гепатит, некроз печінки та печінкову недостатність.

Перебіг захворювань, як-от гепатит, може проходити без продромальних симптомів. Застереження необхідні у випадку, коли Диклоберл® 50 застосовують пацієнтам з печінковою порфірією через ймовірність провокування нападу.

Вплив на нирки.

Завдяки важливості простагландинів для підтримки ниркового кровотоку тривале лікування великими дозами нестероїдних протизапальних засобів, включаючи диклофенак, часто (1-10%) призводить до набряків та гіпертензії.

Оскількипри лікуванні нестероїдних протизапальних засобів, включаючи диклофенак, були зареєстровані випадки затримки рідини та набряків, особливу увагу слід приділити пацієнтам з порушеннями функції нирок, пацієнтам похилого віку, пацієнтам, які отримують супутню терапію діуретиками або препаратами, які суттєво впливають на функцію нирок, а також пацієнтам із суттєвим зниженням позаклітинного об'єму рідини з будь-якої причини, наприклад, до або після серйозного хірургічного втручання (див. розділ «Протипоказання»).

У таких випадках як запобіжний засіб при застосуванні диклофенаку рекомендується контролювати функцію нирок. Припинення терапії зазвичай призводить до стану, яке передувало лікуванню.

Вплив гематологічні показники.

При тривалому застосуванні цього препарату, як і інших нестероїдних протизапальних засобів, рекомендується моніторинг усіх показників крові.

Диклофенак може пригнічувати агрегацію тромбоцитів. Слід ретельно спостерігати за пацієнтами з порушенням гемостазу, геморагічний діатез або гематологічними порушеннями.

Астма в анамнезі.

У пацієнтів з астмою, сезонним алергічним ринітом, набряком слизової оболонки носа (тобто поліпами), хронічними обструктивними захворюваннями легень або хронічними інфекціями дихальних шляхів (особливо пов'язаними з алергічними, подібними до ринітів симптомами), частіше виникають реакції на НПВ так звана непереносимість аналгетиків / аналгетична астма), набряк Квінке, кропив'янка. У зв'язку з цим пацієнтам рекомендовані спеціальні заходи (готовність до надання невідкладної допомоги). Це також стосується пацієнтів з алергічними реакціями (наприклад, свербіж, кропив'янка) на інші речовини.

Як і інші препарати, що пригнічують активність простагландинсинтетази, диклофенак натрію та інші нестероїдні протизапальні засоби можуть спровокувати розвиток бронхоспазму при застосуванні пацієнтам, які страждають на бронхіальну астму або мають бронхіальну астму в анамнезі.

Інші дані.

Диклоберл® слід застосовувати лише після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик:

при вродженому порушенні метаболізму порфірину (наприклад, гостра порфірія, що інтермітує);
при системному червоному вовчаку (ВКВ) та змішаному захворюванні сполучної тканини (див. Розділ «Побічні реакції»).

Лікар особливо ретельно слід контролювати таких пацієнтів (готовність до надзвичайної ситуації):

пацієнтів з астмою, сінною лихоманкою, поліпами або хронічними обструктивними захворюваннями легень або хронічними інфекціями дихальних шляхів (особливо такими, що пов'язані з алергічними, подібними до ринітів, симптомами), оскільки для них існує підвищений ризик виникнення алергічних реакцій. Це може бути проявлено нападами астми (так звана аналгетична астма), набряком Квінке або кропив'янкою;
пацієнтів з алергічні реакції на інші речовини, наприклад, шкірні реакції, свербіж, кропив'янка, оскільки підвищений ризик виникнення реакцій гіперчутливості існує для них так само, як і при застосуванні препарату Диклоберл.

Тяжкі гострі реакції підвищеної чутливості (наприклад, анафілактичний шок) спостерігалися рідко. Терапію слід припинити за перших ознак реакцій гіперчутливості після застосування препарату Диклоберл. Відповідно до симптомів спеціалізований персонал має розпочати необхідні медичні заходи.

Реакції підвищеної чутливості можуть розвинутись синдромом Коуніс, серйозною алергічною реакцією, яка може призвести до інфаркту міокарда. Наявні симптоми таких реакцій можуть включати біль за грудиною, що виникає при алергічній реакції на диклофенак.

Диклофенак може тимчасово пригнічувати агрегацію тромбоцитів, тому пацієнти з порушеннями коагуляції повинні перебувати під ретельним наглядом.

Як і інші нестероїдні протизапальні засоби, диклофенак може маскувати ознаки та симптоми інфекції через його фармакодинамічні властивості.

Якщо виникають ознаки інфекції або погіршення стану при застосуванні препарату Диклоберл, пацієнту рекомендується негайно звернутися до лікаря. Слід визначити необхідність у протиінфекційній антибіотикотерапії.

При тривалому застосуванні препарату Диклоберл слід регулярно перевіряти функцію нирок та показники крові.

При тривалому застосуванні знеболювальних засобів може виникнути біль голови, не варто лікувати збільшенням дози лікарського засобу.

Загалом, звичайне застосування знеболювальних засобів, особливо комбінація кількох знеболювальних активних речовин, може призвести до постійного ураження нирок із ризиком ниркової недостатності (анальгетична нефропатія).

При одночасному вживанні алкоголю побічні реакції, пов'язані з дією активної речовини, особливо ті, що впливають на шлунково-кишковий тракт або центральну нервову систему, можуть посилюватися при застосуванні нестероїдних протизапальних засобів.

За жіночою фертильністю див. розділ «Застосування під час вагітності або годування груддю».

Оскільки при застосуванні препарату Диклоберл у високих дозах можуть виникати небажані впливи на центральну нервову систему, такі як втома і запаморочення, здатність реагувати та здатність брати активну участь у дорожньому русі та експлуатувати машини можуть бути порушені в окремих випадках. Це стосується переважно при застосуванні препарату у поєднанні з алкоголем. Пацієнти, які мають такі наслідки, повинні утримуватися від керування автомобілем або використання машин.

Вагітність.

За відсутності абсолютної необхідності не можна застосовувати диклофенак у першому чи другому триместрі вагітності. У першому та другому триместрах вагітності препарат Диклоберл® 50 можна призначати лише тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода і лише в мінімальній ефективній дозі, тривалість лікування має бути настільки коротка, наскільки це можливо. Як і інші нестероїдні протизапальні засоби, препарат протипоказаний в останньому триместрі вагітності (можливе пригнічення скорочувальної здатності матки та передчасне закриття артеріальної протоки у плода).

Пригнічення синтезу простагландинів може негативно вплинути на перебіг вагітності та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищений ризик викиднів та/або ризик розвитку серцевих вад та гастрошизу після застосування інгібітора синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад був збільшений з менш ніж 1% до 1,5%.

Не виключено, що ризик збільшується з дозою та тривалістю лікування.

Було показано, що у тварин введення інгібітору синтезу простагландинів призводить до збільшення пре-і після імплантаційної втрати та летальності ембріона/плода.

Крім того, у тварин, які отримували інгібітор синтезу простагландинів у період органогенезу, було зареєстровано підвищену частоту різних вад розвитку, у тому числі з боку серцево-судинної системи. Якщо Диклоберл®50 застосовує жінка, яка прагне завагітніти, або вагітна в першому триместрі вагітності, доза препарату повинна бути якомога нижчою, а тривалість лікування - якнайкоротше.

Під час першого та другого триместру вагітності диклофенак не можна застосовувати, якщо тільки для цього є безперечна необхідність.

Під час третього триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть впливати так:

на плід:

серцево-легенева токсичність (з передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією)
порушення функції нирок може прогресувати до ниркової недостатності з олігогідроамніозом;

на матір та новонародженого, а також наприкінці вагітності:

можливі подовження часу кровотечі, антиагрегантний ефект, який може спостерігатися навіть за дуже низьких доз
гальмування скорочень матки, що призводить до затримки чи подовження пологів.

Отже, Диклоберл 50 протипоказаний під час третього триместру вагітності.

Період годування груддю.

Як і інші нестероїдні протизапальні засоби, диклофенак у незначній кількості проникає в грудне молоко. У зв'язку з цим Диклоберл® 50 не слід застосовувати жінкам у період годування груддю, щоб уникнути небажаного впливу на немовля. Якщо лікування є життєво необхідним, слід перевести дитину на штучне вигодовування.

Фертильність у жінок.

Як і інші нестероїдні протизапальні засоби, Диклоберл® 50 може негативно впливати на жіночу фертильність, тому не рекомендується призначати жінкам, які планують вагітність. Для жінок, які мають проблеми із зачаттям або проходять дослідження на безплідність, слід розглянути доцільність відміни препарату Диклоберл 50. Щодо тварин, враховуючи відповідні дані, не може бути виключено порушення фертильності у самців. Значимість цих даних людям незрозуміла.

Побічні ефекти можна мінімізувати шляхом застосування мінімальної ефективної дози протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів.

Не застосовувати внутрішньо лише для ректального введення.

Супозиторії потрібно вводити в пряму кишку якнайглибше, бажано після очищення кишечника.

Початкова доза зазвичай становить 100-150 мг на добу. При невиражених симптомах, а також тривалої терапії достатньо дози 75-100 мг на добу.

Добову дозу розділити на 2-3 прийоми. Щоб уникнути нічного болю або ранкової скутості до застосування препарату, вдень призначати Диклоберл® 50 у вигляді ректальних супозиторіїв перед сном (добова доза не повинна перевищувати 150 мг).

При первинній дисменореї добову дозу підбирати індивідуально, зазвичай вона становить 50-150 мг на добу. Початкова доза може бути 50-100 мг на добу, але в разі потреби її можна збільшити протягом кількох менструальних циклів до максимальної, що становить 150 мг на добу. Застосування препарату слід розпочинати після виникнення перших больових симптомів та продовжувати декілька днів, залежно від динаміки регресії симптомів.

Для лікування нападів мігрені курс розпочинати у дозі 100 мг при прояві перших ознак початку нападу. У разі потреби того ж дня можуть бути застосовані наступні супозиторії (100 мг диклофенаку). У разі потреби у наступні дні лікування можна продовжити (добова доза не повинна перевищувати 150 мг, дозу розділити на 2-3 застосування).

При лікуванні ювенільного ревматоїдного артриту добова доза може бути встановлена в 3 мг/кг, яка є максимальною добовою дозою і не повинна перевищувати 150 мг на добу. Дітям віком від 14 років можна призначати супозиторії по 50 мг.

Пацієнти похилого віку.

Хоча у пацієнтів похилого віку фармакокінетика препарату Диклоберл 50 не погіршується до будь-якого клінічно значущого ступеня, нестероїдні протизапальні засоби слід застосовувати з особливою обережністю таким пацієнтам, оскільки вони зазвичай більш схильні до розвитку небажаних реакцій. Зокрема, ослабленим пацієнтам похилого віку або пацієнтам з низьким показником маси тіла рекомендується застосовувати найнижчі ефективні дози; також пацієнтів необхідно обстежити за шлунково-кишковими кровотечами при лікуванні НПЗП.

Порушення функції нирок.

Застосування Диклоберл® протипоказане пацієнтам з нирковою недостатністю (СКФ <15 мл/хв/1,73 м2; див. розділ «Протипоказання»).

Спеціальні дослідження за участю пацієнтів з порушенням функції нирок не проводилися, тому рекомендації щодо корекції дози не можуть бути зроблені. Слід з обережністю застосовувати Диклоберл 50 пацієнтам з порушенням функції нирок (див. розділ «Особливості застосування»).

Порушення функції печінки.

Застосування Диклоберл протипоказане пацієнтам з печінковою недостатністю (див. Розділ «Протипоказання»).

Спеціальних досліджень за участю пацієнтів з порушенням функції печінки не проводили, тому рекомендації щодо корекції дози не можуть бути зроблені. Слід з обережністю застосовувати Диклоберл® пацієнтам з легким та помірним порушенням функції печінки (див. розділ «Особливості застосування»).

Диклоберл® 50 не застосовувати дітям до 14 років через високий вміст у ньому діючої речовини. Лікарський засіб можна застосовувати дітям віком від 14 років.

Симптоми передозування

Типової клінічної картини, властивої передозуванню диклофенаку, немає. Центральні нервові порушення, такі як головний біль, запаморочення, запаморочення, збудження, кома, сонливість, шум у вухах та втрата свідомості (також міоклональні судоми у дітей), як і біль у животі, діарея, нудота та блювання, можуть виникнути як симптоми передозування . Додатково можливе виникнення ШК кровотечі, як і порушення функції печінки та нирок, гостра ниркова недостатність та ураження печінки можливі у разі тяжкої інтоксикації. Також може бути артеріальна гіпотензія, пригнічення дихання та ціаноз.

Терапевтичні заходи при передозуванні

Специфічного антидоту немає.

Допомога при гострому отруєнні нестероїдних протизапальних засобів, включаючи диклофенак, по суті складається з допоміжних заходів та симптоматичного лікування. При ускладненнях, таких як артеріальна гіпотензія, ниркова недостатність, судоми, шлунково-кишкові розлади та пригнічення дихання, слід застосовувати додаткові заходи та симптоматичне лікування.

Спеціальні заходи, такі як форсований діурез, діаліз або гемоперфузія, ймовірно, не допомагають у ліквідації нестероїдних протизапальних засобів, включаючи диклофенак, через високе зв'язування з білками та активним метаболізмом. Протягом однієї години після застосування потенційно токсичної кількості препарату слід розглянути можливість застосування активованого вугілля.

Крім того, дорослим слід розглянути можливість промивання шлунка протягом однієї години після застосування потенційно токсичної кількості препарату. При частих чи тривалих судомах необхідно внутрішньовенно ввести діазепам. З огляду на клінічний стан пацієнта можуть бути показані інші заходи.

При оцінці побічних реакцій застосовувалася така частота:

Дуже часто ³ 1/10,
Часто ³ 1/100, <1/10,
Нечасто ³ 1/1000, <1/100,
Рідко ³ 1/10000, <1/1000,
Дуже рідко <1/10000,
Частота невідома: неможливо оцінити наявні дані.

Слід враховувати, що наведені нижче побічні реакції є дозозалежними і мінливими.

Найчастіше спостерігаються побічні реакції з боку шлунково-кишкового тракту. Можливі виразка, перфорація або ШК кровотеча, іноді летальна, особливо у людей похилого віку (див. розділ «Особливості застосування»). Після застосування препарату повідомлялося про нудоту, блювання, діарея, здуття, запор, диспепсія, біль у животі, мелений, гематемезис, гастрит, виразковий стоматит, загострення виразкового коліту та хвороби Крона (див. розділ «Особливості застосування»).

Зокрема ризик виникнення ШК кровотеч залежить від дози та тривалості застосування.

Повідомлялося про набряки, артеріальну гіпертензію та серцеву недостатність, що пов'язано із застосуванням НПЗП.

Клінічні випробування та епідеміологічні дані послідовно вказують на підвищений ризик артеріальних тромботичних випадків (наприклад, інфаркт міокарда або інсульт), пов'язаних із застосуванням диклофенаку, особливо у високих дозах (150 мг на добу) та при тривалому лікуванні (див. розділи «Протипоказання» та « Особливості застосування»).

Інфекції та інвазії.

Дуже рідко описано загострення інфекційно-пов'язаних запалень (наприклад, розвиток некротичного фасциту), що збігається із системним застосуванням нестероїдних протизапальних засобів. Можливо, це пов'язано із механізмом дії НПЗП.

Якщо при застосуванні Диклоберл виникають ознаки інфекції або стан погіршується, пацієнту рекомендується невідкладний візит до лікаря. Необхідно дослідити, чи є показанням проти-інфекційна/антибіотикотерапія.

Дуже рідко при застосуванні диклофенаку спостерігалися симптоми асептичного менінгіту з ригідністю шиї, головним болем, нудотою, блюванням, лихоманкою або помутнінням свідомості. Пацієнти з аутоімунними захворюваннями (ВКВ, змішана хвороба сполучної тканини), можливо, до цього мають схильність.

З боку системи крові та лімфатичної системи.

Дуже рідко: порушення кровотворення (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз), гемолітична та апластична анемія.

Першими ознаками можуть бути лихоманка, біль у горлі, поверхневі ранки у роті, грипоподібні симптоми, серйозна апатія, кровотеча з носа та шкірна кровотеча. Протягом тривалої терапії слід регулярно перевіряти кількість крові.

З боку імунної системи.

Часто: реакції підвищеної чутливості, такі як висипання та свербіж.

Нечасто: кропив'янка.

Пацієнт повинен бути поінформований про те, що в такому разі слід відразу звернутися до лікаря і більше не застосовувати Диклоберл.

Рідко: підвищена чутливість, анафілактичні та анафілактоїдні реакції (включаючи звуження дихальних шляхів, зупинку дихання, прискорене серцебиття, артеріальну гіпотензію та шок).

Дуже рідко: ангіоневротичний набряк (включаючи набряк обличчя).

Якщо один із цих симптомів виник, навіть уперше, застосування препарату Диклоберл не слід продовжувати і необхідно негайно звернутися до лікаря.

Дуже рідко: алергічний васкуліт та пневмонія.

З боку психіки.

Дуже рідко: психотичні розлади, депресія, тривога, безсоння, нічні кошмари, дезорієнтація, дратівливість.

З боку нервової системи.

Часто: центральні нервові порушення, такі як головний біль, запаморочення, запаморочення, збудження, дратівливість або сонливість.

Рідко: сонливість, стомлюваність.

Дуже рідко: парестезії, порушення відчуття смаку, порушення пам'яті, занепокоєння, дезорієнтація, судоми, тремор, цереброваскулярні порушення, асептичний менінгіт, інсульт.

Частота невідома: сплутаність свідомості, галюцинації, порушення чутливості, загальне нездужання.

З боку органів зору.

Дуже рідко: порушення зору (затуманювання зору та диплопія).

Частота невідома: неврит зорового нерва.

З боку органів слуху та лабіринту.

Часто вертиго.

Дуже рідко: дзвін у вухах, розлад слуху.

З боку серця.

Часто: артеріальна гіпертензія.

Нечасто: серцебиття, біль у грудях, серцева недостатність, інфаркт міокарда, гіпотензія.

Дуже рідко: васкуліт.

Частота невідома: синдром Коуніс.

З боку судин.

Дуже рідко: гіпертензія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння.

Рідко: астма (включаючи задишку).

Дуже рідко: пневмоніт.

З боку шлунково-кишкового тракту.

Часто: шлунково-кишкові скарги, такі як нудота, блювання та діарея, а також легка шлунково-кишкова крововтрата, яка у виняткових випадках може призвести до анемії, диспепсія, здуття, біль у животі, анорексія, зниження апетиту, а також шлунково-кишкові виразки, що супроводжуються або не супроводжуються кровотечею або перфорацією (іноді летальні, особливо у пацієнтів похилого віку).

Часто: при застосуванні супозиторіїв може виникати виділення крові. в'яного слизу та хвороблива дефекація.

Нечасто: гематемезис, мелений або геморагічна діарея.

Рідко: гастрит, гастроінтестинальні кровотечі, виразки шлунка та кишечника, що супроводжуються або не супроводжуються кровотечею або перфорацією (іноді летальні, особливо у пацієнтів похилого віку), які можуть призвести до перитоніту, проктиту.

Дуже рідко: стоматит (включаючи виразковий стоматит), глосит, ураження стравоходу, скарги в нижній частині живота, такі як коліт (включаючи геморагічний коліт або загострення виразкового коліту або хвороби Крона), запор, панкреатит, діафрагмоподібний стеноз кишечника,

Частота невідома: ішемічний коліт.

Пацієнт повинен бути поінформований про необхідність припинити застосування лікарського засобу та негайно звернутися до лікаря, якщо виник біль у верхній частині живота або гематемезис.

З боку травної системи.

Часто: підвищення рівня трансаміназ, жовтяниця.

Нечасто: ураження печінки, особливо при тривалій терапії, гепатит із жовтяницею або без неї (дуже рідко приймають швидкий курс, навіть без продромальних симптомів).

Рідко: розлади печінки.

Дуже рідко: блискавичний гепатит, гепатонекроз, печінкова недостатність.

При тривалому лікуванні показники печінки слід регулярно перевіряти.

З боку шкіри та підшкірної клітковини.

Часто: висипання.

Рідко: кропив'янка.

Нечасто: випадання волосся.

Дуже рідко: висипання у вигляді бульбашок, висипання, екзема, еритема, мультиформна еритема, фотосенсибілізація, пурпура (у тому числі алергічна пурпура) та бульозні висипання, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), фотосенсибілізація, пурпура, в т. ч. алергічна, пурпура Шенлейна-Геноха, свербіж.

З боку нирок та сечовидільної системи.

Часто: затримка рідини.

Нечасто: утворення набряків, особливо у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або нирковою недостатністю.

Дуже рідко: ураження ниркових тканин (інтерстиціальний нефрит, папілярний некроз), яке може супроводжуватися гострою нирковою недостатністю, протеїнурією та/або гематурією. Нефротичний синдром, тубулоінтерстиціальний нефрит, папілярний некроз нирки.

Тому слід регулярно контролювати функцію нирок.

Загальні порушення та порушення у місці введення.

Часто: подразнення у місці введення.

Рідко: набряк.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Рідко: імпотенція.

Дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані свідчать про підвищений ризик тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту), пов'язаних із застосуванням диклофенаку, зокрема у високих терапевтичних дозах (150 мг на добу) та при тривалому застосуванні.

Зорові порушення.

Такі зорові порушення, як порушення зору, погіршення зору та диплопія є ефектами класу НПЗП і, як правило, оборотні після відміни препарату. Найбільш вірогідним механізмом порушень зору є пригнічення синтезу простагландинів та інших споріднених сполук, які, порушуючи регуляцію ретинального кровотоку, сприяють розвитку візуальних порушень. Якщо такі симптоми виникають під час застосування диклофенаку, необхідно провести офтальмологічне дослідження, щоб уникнути інших можливих причин.

Повідомлення про можливі побічні реакції.

Повідомлення про можливі побічні реакції дуже важливі у післяреєстраційний період застосування лікарського засобу. Це дозволяє спостереження за співвідношенням користі/ризику застосування лікарського засобу. До працівників охорони здоров'я звертаються з проханням повідомляти про будь-які можливі побічні реакції.

3 роки.

Не використовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Зберігати при температурі не вище 25°С. Лікарський засіб зберігати у недоступному для дітей місці.

5 супозиторіїв у блістері, 2 блістери у картонній коробці.

Берлін-Хемі АГ.

Глінікер Вег 125, 12489 Берлін, Німеччина.

Інструкцію лікарського засобу взято з офіційного джерела — Державного реєстру лікарських засобів України.