Цефуроксим порошок для розчину для ін'єкцій по 0,75 г, 1 шт.

Цефуроксим – це бактерицидний цефалоспориновий антибіотик, що має високу активність відносно широкого спектра грампозитивних і грамнегативних бактерій, включаючи штами, що продукують β-лактамази. Цефуроксим стійкий до дії β-лактамаз і тому, відповідно, проявляє активність відносно багатьох ампіцилін- або амоксицилінрезистентних штамів. Основний механізм бактерицидної дії – порушення синтезу стінки бактеріальної клітини.

Набута резистентність до антибіотика відрізняється у різних регіонах та може змінюватися з часом, а для окремих штамів може відрізнятися суттєво. Бажано у разі наявності звернутися до місцевих даних з чутливості до антибіотика, особливо при лікуванні тяжких інфекцій.

Препарат високоактивний проти Staphylococcus aureus (метицилінчутливі штами) та коагулазонегативних стафілококів (метицилінчутливі штами), Haemophilus influenzaе, Klebsiella spp., Enterobacter spp., Streptococcus pyogenes, Escherichia coli, Streptococcus mitis (viridians group), Clostridium spp., Proteus mirabilis, Proteus rettgeri, Salmonella typhi, Salmonella typhimurium та інших штамів Salmonella, Shigella spp., Neisseria spp. (включаючи штами N. gonorrhoea, що продукують бета-лактамазу), Bordetella pertussis. Препарат проявляє помірну чутливість до Proteus vulgaris, Morganella morganii (Proteus morganii) та Bacterоides fragilis.

Мікроорганізми, нечутливі до цефуроксиму: Clostridium difficile, Pseudomonas spp., Campylobacter spp., Acinetobacter calcoaceticus, Legionella spp., метицилінрезистентні штами Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis та коагулазонегативних стафілококів.

Деякі штами таких видів також виявилися нечутливими до цефуроксиму: Streptococcus faecalis, Morganella morganii, Proteus vulgaris, Enterobacter spp., Citrobacter spp., Serratia spp. та Bacteroides fragilis.

In vitro цефуроксим у комбінації з аміноглікозидними антибіотиками чинить щонайменше адитивну дію, інколи з ознаками синергізму.

Максимальна концентрація цефуроксиму в сироватці крові спостерігається через 30–45 хвилин після внутрішньом’язового введення. Період напіввиведення цефуроксиму при внутрішньовенному та внутрішньом’язовому введенні становить приблизно 70 хвилин. Одночасне введення пробенециду сповільнює виведення цефуроксиму та спричиняє підвищення його концентрації в сироватці крові.

Зв’язування з білками сироватки крові коливається від 33 % до 50 %.

Протягом 24 годин від моменту введення препарат практично повністю (85–90 %) виділяється у незміненому стані з сечею, більша частина препарату виводиться у перші 6 годин.

Цефуроксим не метаболізується і виводиться шляхом гломерулярної фільтрації та тубулярної секреції.

Рівень цефуроксиму в сироватці крові зменшується у разі проведення діалізу.

Концентрація цефуроксиму, що перевищує МІК (мінімальну інгібуючу концентрацію) для більшості розповсюджених патогенних мікроорганізмів, досягається у кістковій тканині, синовіальній та внутрішньоочній рідинах. Цефуроксим проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр при запаленні мозкових оболонок.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до цефуроксиму мікроорганізмами, або лікування інфекцій до визначення збудника інфекційного захворювання.

• інфекційні захворювання дихальних шляхів: гострі та хронічні бронхіти, інфіковані бронхоектази, бактеріальна пневмонія, абсцес легенів, післяопераційні інфекції органів грудної клітки;
• інфекційні захворювання горла, носа: синусити, тонзиліти, фарингіти;
• інфекційні захворювання сечовивідних шляхів: гострий і хронічний пієлонефрит, цистити, асимптоматичні бактеріурії;
• інфекційні захворювання м'яких тканин: целюліт, еризипелоїд, ранові інфекції;
• інфекційні захворювання кісток і суглобів: остеомієліт, септичні артрити;
• інфекції в акушерстві та гінекології: інфекційно-запальні захворювання тазових органів;
• гонорея, особливо в тих випадках, коли протипоказаний пеніцилін;
• інші інфекційні захворювання, включаючи септицемії і менінгіти.

Профілактика виникнення інфекційних ускладнень після операцій на грудній клітці та черевній порожнині, на тазових органах, при васкулярних, серцево-судинних та ортопедичних операціях.

У більшості випадків монотерапія цефуроксимом ефективна, але при необхідності препарат можна застосовувати в комбінації з аміноглікозидними антибіотиками або з метронідазолом (перорально, в супозиторіях або ін'єкційно).

У разі наявної або очікуваної змішаної аеробного і анаеробної інфекції (наприклад перитоніту, аспіраційної пневмонії, абсцесу легенів, органів тазу і мозку) і високу ймовірність такої інфекції (наприклад, при операціях на товстому кишечнику і в гінекологічній хірургії) прийнятним є застосування лікарського засобу в комбінації з метронідазолом.

При лікуванні пневмонії та загострення хронічного бронхіту цефуроксим можна призначати перед пероральним застосуванням цефуроксиму аксетилу, коли це необхідно.

Підвищена чутливість до цефуроксиму.

Підвищена чутливість до цефалоспоринових антибіотиків.

Наявність в анамнезі тяжкої гіперчутливості (наприклад, анафілактичні реакції) до інших бета-лактамних антибіотиків (пеніциліни, монобактами та карбапенеми).

Несумісність.

Цефуроксим не слід змішувати в одному шприці з аміноглікозидними антибіотиками.

рН 2,74 % розчину бікарбонату натрію для ін’єкцій істотно впливає на колір розчину, тому цей розчин не рекомендується для розведення цефуроксиму. Однак у разі необхідності, якщо хворий отримує розчин бікарбонату натрію внутрішньовенно шляхом інфузії, цефуроксим можна ввести безпосередньо в трубку крапельниці.

1,5 г цефуроксиму, розчиненого у 15 мл води для ін’єкцій, можна використовувати разом з ін’єкцією метронідазолу (500 мг/100 мл), обидва препарати зберігають свою активність протягом 24 годин при температурі нижче 25 °С.

1,5 г цефуроксиму сумісні з 1 г азлоциліну (в 15 мл розчинника) або з 5 г (в 50 мл розчинника) протягом 24 годин при температурі 4 °С та 6 годин при температурі до 25 °С.

Цефуроксим (5 мг/мл) можна зберігати протягом 24 годин при температурі 25 °С у 5 % або 10 % розчині ксилітолу для ін’єкцій.

Цефуроксим сумісний з розчинами, що містять до 1 % лідокаїну гідрохлориду.

Цефуроксим сумісний з більшістю загальновживаних розчинів для внутрішньовенних ін’єкцій. Він зберігає свої властивості протягом 24 годин при кімнатній температурі в таких розчинах:

0,9 % розчин хлориду натрію для ін’єкцій; 5 % розчин глюкози для ін’єкцій; 0,18 % розчин хлориду натрію з 4 % розчином глюкози для ін’єкцій; 5 % розчин глюкози з 0,9 % розчином хлориду натрію для ін’єкцій; 5 % розчин глюкози з 0,45 % розчином хлориду натрію для ін’єкцій; 5 % розчин глюкози з 0,225 % розчином хлориду натрію для ін’єкцій; 10 % розчин глюкози для ін’єкцій; 10 % розчин інвертованої глюкози у воді для ін’єкцій; розчин Рінгера; розчин Рінгера-лактату; М/6 розчин натрію лактату; розчин Хартмана.

Стабільність цефуроксиму в 0,9 % розчині хлориду натрію для ін’єкцій з 5 % розчином глюкози не змінюється при наявності гідрокортизону натрію фосфату.

Цефуроксим також сумісний протягом 24 годин при кімнатній температурі при розведенні у розчині для інфузій:

• з гепарином (10 або 50 одиниць/мл) у 0,9 % розчині хлориду натрію для ін’єкцій;
• з розчином хлориду калію (10 або 40 мекв/л) у 0,9 % розчині хлориду натрію для ін’єкцій.

Як і інші антибіотики, цефуроксим може впливати на флору кишечнику, що призведе до зменшення реабсорбції естрогенів та зниження ефективності комбінованих пероральних контрацептивних засобів.

Цефуроксим виділяється клубочковою фільтрацією і трубчастою секрецією. Не рекомендується використовувати пробенецид. Паралельне введення пробенециду продовжує виділення антибіотика і дає підвищений піковий рівень сироватки крові.

При лікуванні цефуроксимом рівень глюкози в крові та плазмі рекомендується визначати за допомогою глюкозооксидазної або гексозокіназної методики.

Цефуроксим не впливає на результати ензимних методів визначення глюкозурії.

Цефуроксим незначною мірою може впливати на результати використання методик, що базуються на відновленні міді (Бенедикта, Фелінга, Клінітест), але це не призводить до псевдо-позитивних результатів, як і у разі застосування деяких інших цефалоспоринів.

Цефуроксим не впливає на результат дослідження рівня креатиніну лужним пікратом.

Одночасне застосування Цефуроксиму з пероральними антикоагулянтами може призвести до підвищення міжнародного нормалізованого відношення (ІNR).

Як і при застосуванні інших бета-лактамних антибіотиків, повідомляли про тяжкі та часом летальні реакції гіперчутливості. У разі виникнення тяжких реакцій гіперчутливості лікування цефуроксимом слід негайно припинити та вжити відповідних невідкладних заходів.

Перед початком лікування слід визначити у пацієнта наявність в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості до цефуроксиму, цефалоспоринових антибіотиків або інших бета-лактамних антибіотиків. З обережністю препарат призначати пацієнтам, у яких були реакції гіперчутливості на інші бета-лактамні антибіотики.

Цефалоспоринові антибіотики у високих дозах слід з обережністю призначати хворим, які отримують лікування сильнодіючими діуретиками, такими як фуросемід, або аміноглікозидними антибіотиками, оскільки повідомляли про випадки небажаного впливу на функцію нирок при такому поєднанні препаратів. Функцію нирок необхідно контролювати у цих хворих так само, як у хворих літнього віку, а також у пацієнтів із нирковою недостатністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Як і при інших схемах лікування менінгіту, у кількох хворих дітей, які лікувалися цефуроксимом, були зареєстровані випадки втрати слуху від середнього до тяжкого ступеня.

Як і при лікуванні іншими антибіотиками, через 18–36 годин після ін’єкції цефуроксиму у спинномозковій рідині виявлялася культура Haemophilus influenzae. Проте клінічне значення цього явища невідоме.

Як і при застосуванні інших антибіотиків, тривале застосування цефуроксиму може призвести до надмірного росту нечутливих мікроорганізмів (таких як Candida, Enterococci, Clostridium difficile), що може потребувати припинення лікування.

При застосуванні антибіотиків повідомляли про випадки псевдомембранозного коліту різного ступеня тяжкості: від легкого до такого, що загрожує життю. Тому важливо зважити на встановлення цього діагнозу у пацієнтів, у яких виникла діарея під час або після застосування антибіотика. У разі тривалої та значної діареї або якщо у пацієнта виникають абдомінальні спазми, лікування слід негайно припинити та провести подальше обстеження пацієнта, можливо на присутність Clostridium difficile. Лікарські препарати, які пригнічують перистальтику, не слід призначати.

Через свій спектр активності цефуроксим не підходить для лікування інфекцій, спричинених грамнегативними неферментуючими бактеріями.

При застосуванні цефуроксиму в режимі послідовної терапії час переходу на застосування пероральної форми цефуроксиму визначається тяжкістю інфекції, клінічним станом пацієнта та чутливістю мікроорганізму. При відсутності клінічного покращання протягом 72 годин слід продовжити парентеральне введення препарату. Перед застосуванням пероральної форми цефуроксиму слід ознайомитися з інструкцією для медичного застосування цього препарату. Цефуроксим містить натрій. Це слід врахувати при призначенні пацієнтам, які потребують обмеження натрію.

Чутливість до цефуроксиму відрізняється у різних регіонах та може змінюватися з часом. За необхідності слід звернутися до місцевих даних з чутливості до антибіотика.

Ін’єкції цефуроксиму призначені лише для внутрішньовенного або внутрішньом’язового введення.

Оскільки цефуроксим існує також у формі цефуроксиму аксетилу для перорального застосування, можна з парентеральної терапії Цефуроксимом послідовно перейти на терапію пероральною формою цефуроксиму у тих випадках, коли це клінічно доцільно.

Внутрішньом’язово однією ін’єкцією в одне місце слід вводити не більше 0,75 г препарату.

Загальні рекомендації.

Дорослі.

При багатьох інфекціях достатньо 0,75 г 3 рази на добу внутрішньом’язово або внутрішньовенно. При більш тяжких інфекціях дозу збільшувати до 1,5 г 3 рази на добу внутрішньовенно. У разі необхідності частоту введення можна збільшити до 4 разів на добу (інтервал введення – 6 годин), загальна доза на добу збільшиться до 3–6 г. При необхідності деякі інфекції можна лікувати за такою схемою: 0,75 г або 1,5 г двічі на добу (внутрішньовенно або внутрішньом’язово) з подальшим застосуванням пероральної форми цефуроксиму.

Діти (в тому числі немовлята).

30–100 мг/кг на добу, розділені на 3–4 ін’єкції. При більшості інфекцій оптимальною дозою є 60 мг/кг на добу.

Новонароджені.

30–100 мг/кг на добу, розділені на 2–3 ін’єкції. Необхідно враховувати, що період напіввиведення цефуроксиму в перші тижні життя може бути в 3–5 разів більшим, ніж у дорослих.

Гонорея.

1,5 г шляхом однієї ін’єкції або по 0,75 г двома ін’єкціями внутрішньом’язово в обидві сідниці.

Менінгіт.

Цефуроксим можна застосовувати як засіб монотерапії при бактеріальному менінгіті, якщо він спричинений чутливими штамами.

Дорослі: 3 г внутрішньовенно кожні 8 годин.

Діти (в тому числі немовлята): 200–240 мг/кг на добу внутрішньовенно, за 3 або 4 введення. Таке дозування можна зменшити до 100 мг/кг на добу внутрішньовенно після 3 днів застосування або при клінічному покращанні.

Новонароджені: початкова доза повинна становити 100 мг/кг на добу внутрішньовенно. Можливе зменшення дози до 50 мг/кг на добу у разі клінічного покращання.

Профілактика.

Звичайна доза – 1,5 г внутрішньовенно в стадії індукції анестезії при абдомінальних, тазових та ортопедичних операціях. Цю дозу можна доповнити додатковим внутрішньом’язовим введенням 0,75 г через 8 і 16 годин.

При операціях на серці, легенях, стравоході та судинах звичайна доза становить 1,5 г внутрішньовенно, яку слід вводити на стадії індукції анестезії і потім доповнюють внутрішньом’язовим введенням 0,75 г 3 рази на добу протягом наступних 24–48 годин.

При повній заміні суглоба 1,5 г порошку цефуроксиму змішувати з одним пакетом метилметакрилатного цементу-полімеру перед додаванням рідкого мономеру.

Послідовна терапія.

Пневмонія: 1,5 г цефуроксиму 2–3 рази на добу (внутрішньом’язово або внутрішньовенно) протягом 48–72 годин, потім перейти на прийом пероральної форми цефуроксиму по 500 мг 2 рази на добу протягом 7–10 днів.

Загострення хронічного бронхіту: 0,75 г цефуроксиму 2–3 рази на добу (внутрішньом’язово або внутрішньовенно) протягом 48–72 годин, потім перейти на прийом пероральної форми цефуроксиму по 500 мг 2 рази на добу протягом 7 днів.

Тривалість як парентеральної, так і пероральної терапії визначається тяжкістю інфекції та клінічним станом пацієнта.

Порушення функції нирок.

Цефуроксим виводиться нирками. Тому, як і при застосуванні інших подібних антибіотиків, пацієнтам із порушеною функцією нирок рекомендується зменшувати дозу цефуроксиму для компенсації більш повільної екскреції препарату. Немає необхідності зменшувати стандартну дозу (0,75–1,5 г 3 рази на добу), якщо кліренс креатиніну більше 20 мл/хв. Дорослим із вираженим порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 10–20 мл/хв) рекомендується доза 0,75 г 2 рази на добу, у більш тяжких випадках (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) – 0,75 г 1 раз на добу.

При гемодіалізі потрібно вводити 0,75 г внутрішньовенно або внутрішньом’язово наприкінці кожного сеансу діалізу. Додатково до парентерального введення цефуроксим можна додавати до перитонеальної діалізної рідини (зазвичай 250 мг на кожні 2 літри діалізної рідини). Для пацієнтів, які перебувають на програмному гемодіалізі або високопоточній гемофільтрації у відділеннях інтенсивної терапії, рекомендована доза становить 0,75 г двічі на добу. Пацієнтам, які перебувають на низькопоточній гемофільтрації, потрібно дотримуватись схеми дозування як для лікування при порушеній функції нирок.

Особливості введення препарату.

Для внутрішньом’язового введення слід додати 3 мл води для ін’єкцій до 0,75 г цефуроксиму. Обережно струсити до утворення непрозорої суспензії.

Для внутрішньовенного введення розчинити 0,75 г цефуроксиму у не менш ніж 6 мл води для ін’єкцій, 1,5 г – у 15 мл. Для інфузій, що тривають не більше 30 хвилин, 1,5 г цефуроксиму можна розчиняти у 50–100 мл води для ін’єкцій. Одержані розчини можуть бути введені безпосередньо у вену або у трубку крапельниці при інфузійній терапії.

Під час зберігання вже розведених розчинів можливі зміни насиченості кольору.

Частоту виникнення небажаних реакцій на цефуроксим визначали за даними клінічних досліджень.

За частотою реакції класифіковані таким чином:

• дуже поширені (≥ 1/10);
• поширені (≥ 1/100 <1/10);
• непоширені (≥ 1/1000 <1/100);
• рідко поширені (≥ 1/10000 <1/1000);
• частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними).

Інфекції та інвазії: частота невідома – надмірний ріст нечутливих мікроорганізмів, наприклад Candida, Clostridium difficile.

З боку системи крові та лімфатичної системи: поширені – нейтропенія, еозинофілія, зниження рівня гемоглобіну; рідко поширені – лейкопенія, позитивний тест Кумбса; частота невідома – тромбоцитопенія, гемолітична анемія.

Цефалоспорини мають властивість абсорбуватися на поверхні мембрани червоних кров'яних клітин і взаємодіяти з антитілами, приводячи до позитивного тесту Кумбса, що може впливати на визначення групи крові і дуже рідко – гемолітичної анемії.

З боку імунної системи: частота невідома – медикаментозна лихоманка; інтерстиціальний нефрит, анафілаксія, шкірний васкуліт.

З боку травної системи: рідко поширені – дискомфорт у травному тракті; частота невідома – псевдомембранозний коліт (див. розділ «Особливості застосування»).

Гепатобіліарні реакції: поширені – транзиторне підвищення рівня печінкових ферментів; рідко поширені – транзиторне підвищення рівня білірубіну.

Транзиторне підвищення рівня печінкових ферментів або білірубіну виникало головним чином у пацієнтів з існуючою патологією печінки, але даних про шкідливий вплив на печінку немає.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: рідко поширені – висипання на шкірі, кропив'янка, свербіж; частота невідома – поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, ангіоневротичний набряк.

З боку сечовидільної системи: частота невідома – підвищення рівня креатиніну в сироватці крові, азоту сечовини крові і зниження кліренсу креатиніну.

Загальні порушення і реакції у місці введення: поширені – реакції у місці введення, які можуть включати біль і тромбофлебіт.

Імовірність виникнення болю у місці внутрішньом’язового введення більша при застосуванні вищих доз, однак це навряд чи буде причиною припинення лікування.

Інструкцію лікарського засобу взято з офіційного джерела — Державного реєстру лікарських засобів України.